Де немає Бога. Максим Кидрук

від’їжджаючи від лайнера, раптовий порив вітру вдарив у люльку. Телескопічна стріла, що втримувала її над кабіною, лячно заскрипіла. Чжан послизнувся й увігнався ліктем у поручень, від чого рація ледь не вискочила з руки.

      Люлька продовжувала розгойдуватися ще півхвилини після того, як він випростався.

      Водій підрулив до фюзеляжа приблизно посередині між хвостом і крилом. Китаєць затиснув кнопку на пульті й не відпускав її, поки телескопічна стріла не випнулася на повну. Люлька тепер висіла просто над фюзеляжем, і з такої позиції, трохи вивернувши брандспойт, можна було дістати правий стабілізатор. Одначе не минуло й секунди, як Чжан пожалкував про своє рішення. Щойно люлька піднялася над корпусом літака, вітер почав торсати її з такою силою, що Чжан не встояв на ногах і мусив присісти, вчепившись руками в поручні. Ставши на коліно, він намагався спрямувати брандспойт на правий стабілізатор, але через хитавицю струмина виписувала в повітрі лише мляві спіралі й більша частина гліколю розбризкувалася на фюзеляж і землю.

      Для розгойданої люльки витягнута стріла слугувала плечем, що передавало на її опору величезне поперечне зусилля. Коли Чжан Цзінлінь спробував підвестися, металеві стійки, що підтримували стрілу, з гучним скреготом зламалися. Стійки повилітали з кріплень так, наче їх підірвало вибухівкою. На мить Чжан Цзінлінь завис, немов у невагомості, а потім він сам, люлька під ногами та довжелезна металева стріла шугонули вниз на фюзеляж 777-го.

      Від удару китайця викинуло з люльки. Він спробував, розпластавшись, утриматися на масній від гліколю обшивці, проте не зміг, ковзнув, як шматок масла розігрітою сковородою, і з висоти триповерхового будинку полетів на промерзлий бетон.

      08:27

      Адам Ерландссон підскочив у пілотському кріслі й витріщився на другого пілота. Ши Сюньчжао залишався незворушним, ніби нічого й не сталося, і старий швед відчув, як у грудях темною хвилею здіймається роздратування.

      – Ти чув? – вигнув брови. – Чув, як торохнуло? – Він прихилився до вікна кабіни, проте, певна річ, нічого не побачив. – Хтось зачепив нас крилом?

      – За нами нікого немає, – тихо заперечив Ши.

      Ерландссон, уже не приховуючи роздратованості, штрикнув поглядом значно молодшого напарника.

      – По-твоєму, у нас хвіст відпав чи як?

      – Я можу вийти до салону.

      – Ні! – хитнув головою Ерландссон. – Краще…

      Чоловік не встиг завершити, що саме краще, бо в кабіні пролунало характерне теленькання – хтось із екіпажу викликав пілотів. Швед підняв слухавку і, бризнувши слиною, гаркнув:

      – Ерландссон слухає!

      – Адаме, у нас тут… – Іда, тридцятирічна стюардеса із Брюсселя, затнулася, – дещо трапилося.

      – Ми чули. Розказуй.

      – Точно не знаю. Усередині салону ніяких пошкоджень.

      – Тоді що?

      – Мені здається, цей автомобіль… ну, той, що розбризкує антифриз… він врізався в наш літак.

      – Врізався в літак?! – Ерландссон ледве