Медіум. Дарья Мороз

в реальність. Я митю забрала руку та відсунулась подальше на ліжко.

      – Отче наш, що єси на небесах!

      Хай святиться ім'я Твоє;

      Нехай прийде Царство Твоє;

      нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі, так

      – Доню, Лю… що трапилось?? – шоковано запитує матір. Я не зупиняюсь, продовжую. Це жах, такого я ще не відчувала ніколи.

      – Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

      І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;

      І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

      Бо Твоє є Царство і сила і слава навіки. Амінь.

      – Ти думаєш це тобі допоможе? – запитує Юрій.

      – Молитва ні, а Бог так. Почувши мою молитву він не залишить мене.

      – Він вже це зробив!

      – Тобто! -я не розумію його претензій.

      – Де він був коли ти лежала на піску біля моря та вмирала? Чому не прийшов та не врятував? – його поведінка неприпустима, він насміхається.

      – Він прислав тебе! І ти мене врятував.

      – Знаєш скільки людей померло за цей рік в Україні, через навмисні вбивства? Скільки нападів було? – він набирає повні легені повітря, видихає, та як мені здається стає спокійнішим. Юрій витягнувся, розпрямився, та навіть де що задер носа. – Потрібно не на Бога надіятись та молитви. Віра це чудово, але ситуацію в країні потрібно вирішувати нам, людям що живуть в ній. – продовжує він.– Відпочивай, я залишу біля твоєї кімнати одного поліцейського, а через пару годин заїду, потрібно взяти в тебе покази. – людина яка врятувала мене, яку я знаю не більше десяти хвилин йде геть.

      В його словах була захована мудрість. І я прийняла рішення я буду навчатись на криміналіста. Я хочу цим займатись. А ще більше я хочу знайти цього негідника. Я звертаю увагу на свої зап’ястя на них сині полоси від шнурівки. Торкаюсь своєї щоки, наклеєний та зафіксований пластиром бінт, голова перемотана.

      – Мам дай мені дзеркало.

      – Доню, все заживе! – вона починає плакати.

      – Ма, дай будь ласка дзеркало.

      Я розуміла що там поріз, але не очікувала на побачене. На брові нанесені шви, напевно від ударів головою об підлогу брова розсіклась, під очима посиніло. Я здираю пластир, трошки боляче від пластиру, але більшого болю мені доставляє вирізана англійська буква – S – на моїй щоці, в пам’яті випливають новини, про померлих дівчат, серійного вбивцю та знак, що вбивця залишає, це буква – S -. Ніхто не розумів, що вона означає. Тепер я знаю, він називає себе,,Сатаною,, і ця літера, – S – це його підпис.

      А ще одна деталь, на моїх губах розтерта червона помада, видно що її стирали, напевно мати, але вона як мені здалось, з тих старих, що були ще в наших бабусь. Ну не в наших, я взагалі не знаю своїх бабусю і дідуся, а у жінок на Україні. Якось ми їздили в село до бабуні Надії. Вона дуже мила, сива і неймовірно турботлива. Вона нам і перижків нажарила, і картоплю з сметанкою та укропчиком приготувала і борщу