Медіум. Дарья Мороз

твариною яку я, сам Сатана, трахнув.,, -Потім він повернув мене обличям до себе здер з рота скотч і запитав чи не хочу я сказати останє слово перед тим як я здохну. Я махнула головою, даючи зрозуміти що хочу. Він дістав ще кляп, і я набравшись сили промовила:,

      – Я ненавиджу тебе, але я молитимусь за тебе! -.Він голосно розсміявся, але продовжував сидіти на мені зверху.

      – Ненавидиш? Ми це виправим! Ти несхожа на неї, тому я тебе не вб’ю, ми програєм! – і закінчивши свою вонючу промову він мене розпочав душити.

      Мені не вистачає повітря, я хватаю його з останіх сил, у вікно світить повний місяць, і так як тканина на очах недуже груба я знову бачу його чорний образ. В цю ж секунду я прощаюсь з життям, я розумію що вмираю. І все. Це кінець. Я вимикаюсь. Прощай мама, прощай тато. Я люблю Вас.

      Перед очима пролітає все життя, але з дорослого віку і до дитинства: подіум, батьки, школа, друзі. Відчуття повного безмежного кохання, щастя, спокою та радості, я йду, навколо темрява. Що трапилось? Я померла? Де я?В далі видніється промень світла, я розумію, це дорога до раю. Сяйво мов зігріває, мені так хочеться підійти поближче. Я проходжу кілька метрів і ніби впираюсь в невидимий бар’єр. Що, що не так? Навпроти мене з’являється сутність, через яскраве сяйво я не можу розгледіти обличчя.

      – Хто ти? Де я? -запитую.

      – Лю, твій час ще не прийшов! – відповідає мені сутність що має жіночий голос. Дуже знайомий, але через сильне хвилювання я не можу пригадати, чий сам це голос.

      – Я померла? – не знаю чому але я спокійна.

      – Майже, у тебе є незавершені справи! Ти повинна врятувати від нього інших!

      – Як? Як я це зроблю? -я спантеличена.

      – Ти матимеш дар Божий, він допоможе тобі!

      Я не відповідаю, просто киваю головою в знак згоди.

      – О Боже! – я відчуваю неможливу біль в грудній клітині. Мене пронзає електричним струмом. Я падаю у невидимість, перед очима знову темніє.

      – Давай мила, давай, не здавайся! -в далі чується чоловічий голос, я потихеньку відкриваю зіниці, перед очима лікар. Я відчуваю рух. Напевно я в швидкій. Я кліпаю. Я що жива? – Слава Богу! – промовляє він.

      – Це не можливо! – шепоче медична сестра, та сідає на кушетку. В кареті швидкої я помічаю ще одного незнайомого чоловіка. Худощавий, кудряве русяве волосся, блакитні очі, білосніжна посмішка, легка небритість. Він заплескав в долоні. Напевно вітаючи мене з поверненням.

      – А ти дійсно незвичайна! – промовив незнайомець одягнений по формі поліцейського.

      – Давайте швидше до лікарні вона жива!!!Мила ти не уявляєш на скільки ти везуча. Ти була 30 хвилин мертва. У тебе була клінічна смерть. Це дійсно чудо, що трапляється в край рідко і ти попала в 6% щасливчиків що вижили! – лунає голос лікара, мені вистачає подій, болю та інформації. Я просто заплющую очі дозволяючи темряві затягти мене в бездну сну.

      Перебуваючи у сні, я бачу все той же силует, шипіння – Сатана -.Різкий удар по обличчю і я відкриваю очі та кричу…

      – Ні,