.

у Ричмонді, і навіть у Мартинсбергу102, що звідси не так уже й далеко. Джареду на мить згадалося те, що Кент розказував про Стару Ессі – павутиння в неї на обличчі – та потім він вирішив, що цього не може бути. Тут – ні. Ніколи аж такого цікавого не траплялося в Дулінгу.

      – Вони називають це Авророю. Агов, це салат з курчатини? І як він? Хочеш, поміняємося?

      Розділ 5

      1

      Окрім єдиного ліжка, сталевого унітаза і бульбашок камер стеження в кутках під стелею, в дванадцятій камері Крила А було порожньо. Нема пофарбованого квадрата на стіні для чіпляння фотокарточок, нема стола. Дженіс Котс підсунула собі пластиковий стілець, щоб сісти, а Клінт, навпочіпки, вже оглядав Кітті Мак-Дейвід, яка лежала на койці.

      – Отже? – запитала Котс.

      – Вона жива. Основні показники життєдіяльності у неї в нормі.

      Клінт підвівся. Стягнув із себе хірургічні рукавички і акуратно поклав їх до пластикової сумки. Діставши з кишені піджака маленький блокнот і ручку, він почав робити нотатки.

      – Я не знаю, що воно таке. Воно липке, наче живиця, але й тверде, і вочевидь не герметичне, бо вона крізь нього дихає. Воно має запах… землистий, як здається. І трохи ніби восковий. Якби ви на мене тисли, я сказав би, що це якийсь різновид грибка, але це не схоже на жоден грибок, який я коли-небудь бачив чи про який чув.

      Від самої лиш спроби коментувати цю ситуацію, Клінт почувався так, ніби він дереться на гору з центових монет.

      – Біолог міг би взяти зразок, покласти його під мікроскоп… – Мені казали, що цю штуку не варто прибирати. Клінт клацнув ручкою і сховав її разом з блокнотом назад до піджака.

      – Ну, я все одно не біолог. А оскільки схоже, що дискомфорту вона не відчуває…

      Поросль на обличчі Кітті була білою, серпанковою, вона щільно прилягала до шкіри. Клінту подумалося про саван. Йому було видно, що очі в Кітті заплющені, він бачив, як вони сіпаються у фазі швидкого сну. Думка, що під цією порослю вона бачить якийсь сон, його тривожила, хоча він не розумів, чому.

      Розгортаючись із млявих долонь і зап’ясть Кітті, пасма серпанкового матеріалу колихалися немов під подувами вітерця й чіплялися за її казенний одяг біля талії, сплітаючись у мереживо. Судячи з того, як ця штука поширювалася, Клінт зробив висновок, що невдовзі вона обплете все її тіло.

      – Воно схоже на феїну хустинку.

      Директорка стояла, схрестивши руки. Вона не здавалася збентеженою, просто в задумі.

      – Феїну хустинку?

      – Їх роблять трав’яні павуки. Їх видно вранці, поки ще роса.

      – О, точно. Я інколи бачу їх у себе на задньому подвір’ї.

      Якусь мить вони помовчали, дивлячись на вусики серпанкового матеріалу. Повіки Кітті тріпотіли і совались під вуаллю. Який там у неї зараз наркотріп? Може, сниться, що вона дістає собі дозу? Одного разу Кітті йому сказала, що перспектива їй подобається дужче за сам кайф – таке солодке очікування. Чи сниться, що вона ріже себе? Чи їй сниться Ловелл Ґрайнер, наркодилер, який пообіцяв її вбити, якщо вона коли-небудь заговорить про його оборудки?

102

Richmond – столиця штату Вірджинія; Martinsburg – столиця округу Берклі у штаті Західна Вірджинія.