Карпатське танго. Тетяна Пахомова

що ж, Андрію Зайчук, я вас вітаю: маєте оригінальне мислення й відвагу. Лише ті, хто ставлять запитання, потім роблять відкриття.

      – …і довго не живуть, – пошепки додає Віктор збоку.

      – Наступне заняття підготуєте ви, Андрію. На тему, яка близька кожному медикові. Та навіть не те що близька, це і є медицина. Називається вона, – загадковий погляд і піднесений вказівний палець, – увага, запам’ятайте всі, – «Золотий переріз у математиці і його вияв у біології». На все добре. – Задоволений викладач прямує до виходу.

      Більшість аудиторії тихо зловтішається. Двоє моїх старших друзів регочуть до сліз. Я влип, як муха – у мед. Цікаво, як вилізу.

      Чотири вечори під зеленою лампою в читальному залі бібліотеки змусили мене по-новому подивитися на цей світ. Прості й добре знайомі речі виявилися загадковими, геніально сконструйованими й математично визначеними. Ще день я бігав із лінійкою по всіх прилеглих парках та сквериках і вимірював, вимірював… Мою свідомість розривали нові запитання, на які не було відповіді навіть у мудрих трактатах. Текст кожного підручника – чи з хімії, чи з анатомії, чи з математики – розпочинався болючим притягуванням за вуха геніальних цитат Маркса, Енгельса й Леніна, які знали все. Та думаю, що якби вони ще жили, то теж не змогли б пояснити все те, про що я дізнався.

      Цікаво стояти на місці викладача перед студентами-медиками. Білий колір одягу концентрує увагу на обличчях. Сьогодні на математиці всі на диво уважні й усміхнені. Наш викладач теж на студентській лаві. Усі погляди спрямовані на мене. Я пам’ятаю бабусину науку: плечі розправлені, упевнена усмішка. Набираю повітря в груди й починаю:

      – Щодня ми виявляємо цікавість до багатьох речей. Назвіть кожен по одній, – звертаюся до однокурсників.

      – Хліб, кава, туфлі, – говорить зі сміхом найближча студентка.

      Інші продовжують:

      – Автобус… музей… будівля… гарна дівчина… презерватив, – легкий регіт шириться рядами.

      – Дякую, достатньо. Отож усе назване можемо об’єднати у дві групи. Перша – функціональне: хліб, кава, туфлі, автобус, музей і презерватив – ці речі потрібні нам завдяки своїм функціям. А от є в нашому переліку таке, що привабило нашу увагу своєю симетрією й довершеністю. Це те, що ми називаємо красою. Ми дивимося на будівлі чи людину як на довершене ціле, та наш мозок у момент споглядання інтуїтивно аналізує співвідношення окремих частин і цілого. Хоча… Те, що ми називаємо інтуїцією, напевно, теж закладено в нас генетично спостереженнями мільйонів наших предків за ідеалом пропорцій…

      Я собі навіть подобаюся. Викладачеві, напевно, теж: очі його світяться цікавістю. Товариші-студенти уважно слухають. Беру крейду до рук і починаю освоювати цілинну поверхню дошки. Хоч би мені її вистачило.

      – Ніхто з нас не замислюється над тим, чому вважає щось красивим. Та математика дала на це відповідь. От дивіться, перед нами чотири прямокутники. – Швидко вимальовую різні за шириною та довжиною й позначаю цифрами. – А тепер піднесіть, будь ласка, руки, голосуючи за той номер прямокутника,