Название | Війни Міллігана |
---|---|
Автор произведения | Деніел Кіз |
Жанр | Современная зарубежная литература |
Серия | |
Издательство | Современная зарубежная литература |
Год выпуска | 1994 |
isbn | 978-617-12-5642-2,978-617-12-5643-9 |
Державні захисники звернулися до судді Джея Флаверза із запитом про проведення психіатричного обстеження Міллігана. Вони запідозрили, що їхній клієнт страждає на шизофренію, у зв’язку із чим не може бути притягненим до відповідальності. Суддя Флаверз направив запит у Південно-Західний державний центр психічного здоров’я в Колумбусі, штат Огайо. Там обстеження доручили психологу Дороті Тернер, яка швидко зрозуміла, що має справу із синдромом множинної особистості (СМО). Вона познайомилася та поговорила з девідом (восьми-з-чимось-річним хлопчиком), який виходив «назовні», щоб прийняти страждання та битися головою об стіну. Він і розповів їй секрет про те, що перший «Біллі» (тобто особистість-ядро) спить усередині, бо артур (англієць) і рейджен (югослав) бояться, що він може накласти на себе руки, коли прокинеться.
Тернер читала про СМО, але на практиці з ним не стикалася, тому й зателефонувала своїй колезі доктору Стеллі Керолін (угорського походження) і попросила допомогти з діагнозом. Щоб жодним чином не вплинути на її висновки, Тернер лише повідомила, що арештований хлопець поскаржився на «провали в пам’яті» протягом усього життя. На основі цього факту й записів про випадки гарячки в дитинстві у його медичній картці Тернер спершу вирішила, що «провали» насправді були нападами епілепсії. Керолін також ще до зустрічі з підсудним припустила, що в нього можуть бути пошкодження мозку та епілепсія, але дивна усмішка на обличчі Тернер її спантеличила.
У оглядовій кімнаті у в’язниці Тернер познайомила колегу з денні, томмі, алленом і рейдженом. З кожним новим знайомством щелепа Керолін падала дедалі нижче й так і не повернулася на місце до кінця сеансу. Вона була приголомшена – особливо коли вийшов рейджен зі своїм виразним слов’янським акцентом та після кількох фраз сказав, що в усій в’язниці лише вона говорить як треба, без акценту. Пізніше Стелла Керолін дізналася, що рейджена варто боятися, але він все одно подобався їй більше за інших. З того самого дня вона жодного разу не сумнівалася, що у Міллігана справді синдром множинної особистості.
Згодом Керолін пояснила, що вже працювала з кількома пацієнтами зі СМО: «Якщо ви один раз відчуєте, як це – бути у присутності такої людини, – ви потім ні з чим це не сплутаєте. Це дуже сильне враження. Можна помітити переключення особистостей пацієнта – побачити цю зміну. Зрозуміти власну реакцію. Це двоїсте відчуття – одночасно емпатія і співчуття – але дуже сильне. У мене воно виникло відразу, щойно я побачила Біллі Міллігана».
Коли колега підтвердила думку щодо множинної особистості, Тернер відразу зателефонувала Джуді Стівенсон, заявивши: «Я не маю права з тобою про це говорити, але якщо ти ще не читала книжку «Сивіла» – купи і прочитай».
Кілька днів по тому черговий у в’язниці зателефонував Ґері Швейкарту додому: «Ви ніколи не повірите,