18+: Парафрази й переклади. Книга 1. Олексій Кононенко

можна зрозуміть.

      – Попробуй меду, він не терпкий, —

      шепоче Гальшка, – можеш пить.

      Легким від меду стало тіло,

      неначе ось би полетіла.

      Прислухалася до розмов:

      – Жінок в гаремі зо три сотні…

      – Всі по-жіночому голодні…

      – У кожної гаряча кров…

      До мене мовили зі сміхом:

      – Ось, розкажи, як пан ходив

      до тебе… Гальшка ще без втіхи,

      їй ще не випало тих див…

      Я розказала всім про пана.

      – Тепер нехай розкаже Дана,

      у неї прикрий був похід… —

      До сербіянки повернулись.

      Та мимоволі осміхнулась:

      – Моя пригода – то не мід.

5О тім, що сербіянка вповіла

      Коли мя турки полонили,

      то я собі дала обіт:

      аби наруги не вчинили,

      вірву вервечку юних літ.

      Та лиш король з’явивсь в покої,

      все відійшло само собою…

      Спокійний королівський вид,

      присів опліч, узяв долоню,

      спитав привітно, наче доню,

      про мої справи, про мій рід.

      Я ж повелась без пошанівку…

      Він більш нічого не питав,

      ураз схопив мене, як дівку,

      упився у мої вуста.

      Не сполошилась – розгубилась,

      у голові все закрутилось,

      він мої перса оголив

      і тішився, і забавлявся.

      «Які чудові!» – дивувався,

      пупінки пальцями крутив.

      Зарум’яніла, запашіла,

      та все ж опанувала страх,

      оговталась, відсторонила,

      заледь не била по руках.

      Король умить на ноги скочив:

      – Невдячна, бачите, не хоче!

      Ти проти волі пана йдеш?!

      За твої штучки, маєш знати,

      велю такої хльости дати —

      себе на ноги не зведеш!

      По грозьбі сів, взяв на коліна,

      до себе мя усю притис.

      Мій послух спротиву на зміну

      вдоволення йому приніс.

      Від персів руку незабаром

      запхав король мені в шальвари,

      тут я уперлась зо всіх сил…

      Король підвівся, оком блиснув,

      в свисток, що був на пасі, свиснув:

      – Ну що ж, пощади не проси!

      І враз ся двері відчинили,

      два євнухи через поріг —

      немов хто лив на них чорнило —

      з ґудзами принесли батіг.

      Ті євнухи, мов чорні круки,

      мене за шию і за руки

      лицем униз поклали вмить.

      Король для ліпшого удару

      задер кошульку, здер шальвари

      і заходився мене вчить.

      Шмагав безжально. Я кричала.

      Та він на теє не зважав.

      Оті ґудзи, як гострі жала…

      Задовольнився. Запитав,

      чи я осмілюсь на супротив?

      Я не могла відкрити рота,

      а він, немов той бузувір,

      ні хвильочки не став чекати,

      узявся знов мене хльостати:

      – Відовчимо таких манір!

      Я викрикнула обіцяння,

      що буду слухатись у всім.

      Відразу припинив знущання

      і