Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

Гордон також згадував, що Голіцин затаїв злість на гетьмана за те, що той в суперечках під Чигирином став на бік Ромодановського94. Голіцин цього ніколи не забував, і з цієї миті у нього встановлюються неприязні стосунки з гетьманом, якому це згодом коштувало булави й життя.

      Патрік Гордон

      Як же сталося, що Мазепа виявився далекогляднішим за Самойловича, і «поставив» на вірну людину з числа московської знаті? Цьому можна дати різні пояснення. Голіцин, на відміну від того ж Ромодановського, був людиною іншого покоління. Де ла Невіль писав, що в усій Московській державі були на той час чотири людини, що говорили латиною95. Він інакше дивився на багато речей, за ним не тягнувся шлейф негативного досвіду української Руїни. Розмовляти з ним було простіше, так само як і знаходити цілі, що об’єднували їх. Амбітний прагматик, Голіцин розглядав Україну як плацдарм для своєї кар’єри. Мазепа, з його знанням польського світу і турецько-татарських реалій, здався йому дуже відповідною кандидатурою для втілення власних планів. Біографи Голіцина відзначають, що він був дуже спостережливим і, поза сумнівом, добре вивчив козацьку старшину. Правда, Голіцин швидше за все мав не зовсім істинне уявлення про свого союзника. Мазепа писав йому, проявляючи справжні здібності учня Мак’явеллі: «…знаешь ваша княжая вельможность мою простую душу и простое сердце»96. Або театральні постановки в Києво-Могилянській академії навчили Івана так добре лицедіяти? «Вразумел, ваша княжая вельможность, своим премудроразсмотрительным разумом мою плоть и нрав от десятка лет мене зная, что нет такой зависти, чтобы я был на чие здоровье или на чие имение посягатель…»97.

      Мазепа впевнено просувався на службі у Самойловича. Про його роль при дворі гетьмана свідчить, наприклад, повідомлення воєводи В. Тяпкіна про перебування в Батурині восени 1677 року. Самойлович прислав за ним «ближнего своего человека Ивана Мазепу с коретою». Мазепа привіз Тяпкіна до ґанку, де їх зустріла генеральна старшина98. Тут слід зазначити, що при Богдані Хмельницькому аналогічну роль у церемоніалі виконував сам Іван Виговський99 – генеральний писар, по суті – канцлер Гетьманщини. Інший приклад особливого становища Мазепи: в 1678 році його призначають опікуном над дітьми гадяцького полковника, що помер, разом з генеральним осавулом Л. Полуботком, генеральним суддею П. Животовським і гадяцьким полковником М. Василевичем. Найцікавіше, що власноручний підпис Мазепи стоїть на цьому документі поряд з прізвищем всесильного Полуботка, але без вказівки якого-небудь звання100.

      Черговий чигиринський похід улітку 1678 року став трагічною сторінкою в історії Гетьманщини. Перед загрозою наступу численної турецької армії Ромодановський, всупереч думці Самойловича, прийняв рішення знищити стару гетьманську резиденцію101. Верхній замок Чигирина і його укріплення були підірвані, російсько-українські війська відступили, а турки завершили розорення славного міста. Багато

94

«бо тоді в суперництві і розбраті генералісимуса з боярином Ромодановським той відверто взяв сторону останнього». Гордон П. Дневник 1684—169. М., 2009. С. 143.

95

Россия глазами иностранцев. С. 490.

96

Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 100. С. 242.

97

Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 87. С. 221.

98

Акты ЮЗР. Т. XIII. № 83. С. 321.

99

Воссоединение Украины с Россией. T. II. N 181. C. 425.

100

Духовна Ф. Криницького, осінь 1678. – Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 7. С. 19—20.

101

Чигирин був столицею Гетьманщини з часів Богдана Хмельницького.