Название | Долина страху |
---|---|
Автор произведения | Артур Конан Дойл |
Жанр | Классические детективы |
Серия | Істини |
Издательство | Классические детективы |
Год выпуска | 1915 |
isbn | 978-966-03-8187-2 |
– Припустімо, – зауважив сержант, – що зловмисник утік через рів. Як він зумів потрапити в будинок, якщо міст був піднятий?
– На це запитання, – відказав Беркер, – я не маю відповіді.
– О котрій годині міст підняли?
– Близько шостої, – повідомив дворецький.
– А я чув, – зауважив полісмен, – що його зазвичай підіймають одразу ж після заходу сонця Цієї пори року, однак, темніє радше о пів на п’яту, ніж о шостій.
– У містера Дуґласа були гості до чаю, – пояснив Емс. – І я не міг підняти міст до того, як вони пішли.
– Отже, вбивця прийшов іззовні й мав би перейти міст до шостої години та сидіти в засідці доти, доки містер Дуґлас після одинадцятої не увійшов до свого покою. Потім, утікаючи через вікно, вбивця покинув рушницю. Я так гадаю… Зрозуміло, слідство все з’ясує.
Несподівано сержант підняв картку, що лежала біля мерця на підлозі. На ній були видряпані ініціали «Д. В.», а під ними число: 341.
– А це що таке?
Беркер із цікавістю поглянув на картку.
– Я цього раніше не помітив, – спохмурнів він. – Ймовірно, убивця підкинув.
– «Д. В. 341». Нічого не розумію, – сержант крутив картку в руках. – Що означає «Д. В.»? Чиїсь ініціали? Що ви там іще знайшли, лікарю?
Знахідкою виявився важкий молоток, що лежав на килимі перед каміном. Беркер указав рукою на скриньку цвяхів, що стояла на мармуровій дошці каміна.
– Містер Дуґлас учора перевішував картини, – пояснив він. – Я бачив, як він стояв ось на цьому кріслі, намагаючись зміцнити найбільшу з них.
– Краще покладіть молоток назад на килим, звідки взяли, – наказав сержант лікареві, чухаючи в роздумах потилицю. – Ого! – схвильовано скрикнув він, відсмикуючи фіранку з іншого боку. – О котрій годині спустили портьєри?
– Коли засвітили лампи, – відповів дворецький, – одразу після четвертої.
– Тут хтось вичікував, – сержант показав на сліди від брудних чобіт у кутку. – Якщо виходити з вашої теорії, містере Беркер, то можна припустити, що вбивця зайшов до садиби після четвертої, коли фіранки були спущені, але до шостої, поки міст не підняли. У кімнаті не знайшлося місця, куди можна було б сховатися, і він забився під гардини. Це цілком очевидно.
– Чи не гаємо ми дорогоцінний час? – поцікавився Беркер. – Може, краще обшукати місцевість, поки вбивця ще не втік далеко?
Сержант із хвилину міркував.
– Звідси немає потягів до шостої ранку, тому залізницею він виїхати не зможе. Якщо ж піде дорогою, то будь-хто зверне увагу на його брудні чоботи та примітить чужинця. Втім, у будь-якому випадку я не можу піти звідси, поки мене не змінять.
Лікар уважно оглядав тіло.
– А це що за знак? – спитав він. – Він не має якогось зв’язку зі злочином?
Права рука убитого була вивільнена з халата й оголена до ліктя. Вище зап’ястя виднівся дивний брунатний знак: трикутник у колі. – Це не татуювання, – продовжував лікар, дивлячись поверх окулярів, – це давно випалений знак на кшталт тих, яким таврують худобу. Що думаєте з цього приводу?
– Цей