Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

норах, звідки місцеве населення викурює їх гарматним димом».

      І як тільки вчений літописець закінчив писати, до нього долетів страшенний галас. Дивиться: валить селом гурт жінок, дітей і підлітків з лопатами, палицями, горщиками, а за ними, завзято гавкаючи, біжать у напрямі лісу Жучки, Забої та інші селянські собаки. Тоді Кошалек-Опалек ще раз умочив перо і дописав у своєму літописі таку примітку:

      «У цій країні на війну з татарами ходять не чоловіки, а жінки, діти й підлітки; військо це в поході на ворога мчить через село і зчиняє страшенний галас; за головною армією купа собак страшним валуванням додає мужності до бою.

      Що на власні очі бачив, підписом стверджую».

      Тут він схилив голову, примружив ліве око і, написавши на краю сторінки: «Кошалек-Опалек, придворний історик його милості короля Блистека», зробив складну і широку закарлючку.

      Тим часом з-за тину до нього донісся приємний ялівцевий димок, що його так люблять краснолюдки. Кошалек-Опалек потягнув раз своїм великим носом, потягнув другий і, розсунувши бур’ян, почав уважно придивлятися, звідки йде димок. Він побачив, як під лісом вилася синя стрічка, а добре протерши окуляри, помітив на полі і невелике вогнище, і пастушків, що сиділи біля нього.

      Добродушний краснолюдок дуже любив дітей. Тож рушив навпростець перелогом до вогню, йдучи прямо на той димок і кумедно перескакуючи через борозни.

      Пастушки здивувалися, коли побачили малого чоловічка в подорожній, підперезаній ременем опанчі, в ковпачку, з книгою під пахвою, чорнильницею біля пояса і з пером на плечі. Юзик Срокач штовхнув Стаха Шафарчика в бік і, показавши пальцем на цього чоловічка, шепнув:

      – Бачиш? Краснолюдок.

      А Кошалек-Опалек був уже близенько і приязно усміхався до дітей, киваючи головою.

      Діти широко повідкривали роти і дивилися на нього, не відводячі очей. Вони не боялися, але їх охопив якийсь раптовий подив. Не боялися, бо кожне добре знало, що краснолюдки нікому не чинять кривди, а бідним сиротам навіть допомагають. Стахо Шафарчик пригадав собі, що коли минулої весни його телята втекли у ліс, то ось такий малюсінький чоловічок допоміг йому знайти їх і загнати на пасовисько. Ще й по голові його погладив і суниць у шапку насипав, приказуючи: «Не бійся! На, сирото!»

      Тим часом Кошалек-Опалек підійшов до вогнища, вийняв люльку з зубів і чемно промовив:

      – Вітаю вас, діти!

      А пастушки поважно відповіли:

      – Добрий день, краснолюдку!

      Тільки дівчатка знітились і, натягнувши хустини на очі так, що ледве виднілися кінчики носів, витріщили на прибулого голубі оченята.

      Кошалек-Опалек подивився на них з усмішкою і запитав:

      – Чи можна погрітися біля вашого вогнища? Бо холодно! Брр!..

      – Авжеж, можете, – відповів сміливо Ясько Кременець.

      – Ми не такі скупі, – докинув Шафарчик.

      А Ясько Срокач:

      – Сідайте собі, краснолюдку, на почесне місце, – і підтягнув поли сірої свитинки, лаштуючи йому місце коло вогню.

      – Як допечеться картопля,