Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

проти запаху міцного тютюну?

      – Я й сам палю «корабельний», – підхопив я.

      – Чудово. Я зазвичай тримаю вдома хімікати та час від часу проводжу досліди. Це не буде вам заважати?

      – Анітрохи.

      – Стривайте, а які ж іще в мене недоліки? Так, іноді я впадаю в нудьгу й цілими днями не розтуляю рота. Не треба думати, що я на вас ображений. Просто не звертайте на мене уваги, і це скоро минеться. Ну, а ви в чому можете покаятись? Поки ми ще не оселилися разом, добре б дізнатися один про одного найгірше.

      Мене розсмішив цей взаємний допит.

      – У мене є щеня, бульдог, – сказав я, – і мені заважає гамір, бо маю розхитані нерви, можу валятися в ліжку півдня й узагалі неймовірно ледачий. Коли я здоровий, у мене з’являється ще ряд вад, але зараз ці – найголовніші.

      – А гру на скрипці також вважаєте гамором? – стурбовано поцікавився він.

      – Залежить від того, як грати, – відповів я. – Хороша гра – це дар богів, а кепська…

      – Ну, тоді все гаразд, – весело зареготав він. – Здається, можна вважати, що справу залагоджено, якщо лишень вам сподобаються кімнати.

      – Коли ми їх побачимо?

      – Зайдіть за мною завтра опівдні, поїдемо звідси разом і про все домовимося.

      – Чудово, отже, рівно опівдні, – сказав я, тиснучи йому руку.

      Чоловік знову зайнявся своїми хімікатами, а ми зі Стемфордом пішли до мого готелю.

      – Між іншим, – раптом зупинився я, повернувшись до супутника, – як він дізнався, що я приїхав із Афганістану?

      Той загадково посміхнувся.

      – Це його головна особливість, – сказав мій компаньйон. – Багато людей не поскупилися би, щоб дізнатися, як він усе це вгадує.

      – Тут є якась таємниця? – вигукнув я, потираючи руки. – Дуже цікаво! Дякую за те, що нас познайомили. Знаєте, щоб пізнати людство, треба вивчити людину.

      – То ви мусите вивчати Голмса, – зазначив Стемфорд, прощаючись. – Утім, ви скоро переконаєтеся, що це міцний горішок. Можу закластися, що він розкусить вас швидше, ніж ви його. До побачення!

      – Бувайте, – відповів я й попрямував до готелю, дуже зацікавлений своїм новим знайомим.

      Розділ II

      Мистецтво робити висновки

      Наступного дня ми зустрілися в домовлений час і поїхали дивитися квартиру на Бейкер-стрит, № 221-б, про яку Голмс розповідав напередодні. У помешканні були дві зручні спальні та простора, світла, затишно обставлена вітальня з двома великими вікнами. Кімнати нам сподобалися, і платня, поділена на двох, виявилася такою невисокою, що ми відразу ж домовилися й вступили у володіння квартирою. Того ж вечора я перевіз із готелю свої речі, а на ранок прибув і Шерлок Голмс із кількома скринями та валізами. День-два ми займалися розпакуванням і розкладанням нашого майна, намагаючись знайти для кожної речі найкраще місце, а потім поступово влаштувалися та пристосувалися до нових умов.

      Голмс, безумовно, був не з тих, із ким важко вжитися. Він вів спокійний, розмірений спосіб життя й зазвичай залишався вірним своїм