Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

Але ось ми й приїхали, тепер уже самі сформуєте про нього думку.

      Ми завернули у вузький закуток двору та через маленькі двері ввійшли у флігель, що прилягав до величезної лікарняної будівлі. Тут усе було знайоме, і мені не треба було вказувати дорогу, коли ми піднялися темнуватими кам’яними сходами та пішли довгим коридором уздовж нескінченних вибілених стін із брунатними дверима обабіч. Майже в самому кінці вбік відходив низенький арочний коридорчик – він вів у хімічну лабораторію.

      У цій високій кімнаті на полицях виблискували незліченні бутлі та пляшечки. Усюди стояли низькі широкі столи, густо заставлені ретортами, пробірками та пальниками Бунзена2, що тріпотіли язичками синього полум’я. Лабораторія була порожня, і лише в дальньому кутку, пригнувшись до столу, якийсь студент зосереджено поринув у роботу. Почувши наші кроки, він озирнувся та схопився з місця.

      – Знайшов! Знайшов! – радісно вигукнув незнайомець, кинувшись до нас із колбою в руках. – Я нарешті знайшов реактив, який осідає лише гемоглобіном і нічим іншим!

      Якби він відшукав золоті розсипи, і то, мабуть, його обличчя не сяяло б таким захопленням.

      – Доктор Ватсон, містер Шерлок Голмс, – познайомив нас Стемфорд.

      – Вітаю! – привітно сказав Голмс, тиснучи мені руку з силою, яку я навіть не міг у ньому запідозрити. – Бачу, ви побували в Афганістані.

      – Як ви здогадалися? – здивувався я.

      – Ну, це дрібниці, – кинув він, усміхнувшись. – От гемоглобін – зовсім інша річ. Ви, звісно, розумієте важливість мого відкриття?

      – Як хімічна реакція – це, певна річ, цікаво, – відповів я, – але практично…

      – Боже милий, та це ж найважливіше практичне відкриття для судової медицини за десятки років. Хіба не розумієте, що це дає можливість безпомилково визначати кров’яні плями? Ходіть-но сюди!

      У запалі нетерпіння він схопив мене за рукав і потягнув до свого столу.

      – Візьмімо дещицю свіжої крові, – запропонував він і вколов довгою голкою свій палець, витягнувши піпеткою краплину крові. – Тепер розчиню цю краплю в літрі води. Дивіться, вода здається абсолютно чистою. Співвідношення кількості крові до води не більше, ніж один до мільйона. І все ж, присягаюся, що ми отримаємо характерну реакцію.

      Він кинув у склянку кілька білих кристаликів і накрапав туди якоїсь безбарвної рідини. Вміст миттєво забарвився в каламутно-червоний колір, а на дні з’явився коричневий осад.

      – Ха-ха! – він заплескав у долоні, радіючи, як малюк, який отримав нову іграшку. – Що про це скажете?

      – Це, мабуть, якийсь дуже сильний реактив, – зауважив я.

      – Чудовий! Чудовий! Колишній метод із ґваяковою смолою3 дуже громіздкий і ненадійний, як і дослідження кров’яних кульок під мікроскопом. Це взагалі марно, якщо кров пролили кілька годин тому. А цей реактив діє однаково добре, свіжа кров, чи ні. Якби його відкрили раніше, то сотні людей, котрі зараз розгулюють на волі, давно б уже заплатили за свої злочини.

      – Он як! – пробурмотів

2

Пальник Бунзена – газовий пальник із відкритим полум’ям спеціальної конструкції, названий на честь відомого німецького хіміка Роберта Вільгельма Бунзена.

3

Ґваякова смола міститься в деревині ядра ґваякового дерева (Guaiacum ofifcinale), її використовували як реактив на гемоглобін.