Плисти проти течії. Том 2. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці

відчутні… але тільки для моєї фізичної, матеріальної руки. З моменту народження світу відомо, що є особливі сили – стародавні говорили про «духовні флюїди», енергетичні елементи космосу, сьогодні ми говоримо про електромагнітні хвилі Герца або про катодні промені – сили, здатні проникати крізь тверді предмети; і для них все є не таким, як для нас. Так, у світі, створеному з масла, удар, завданий предметом, зробленим із масла, здався б чимось щільним, твердим. Так само і все, що нас оточує в нашому світі, що має матеріальну структуру, здасться нам щільним, твердим, якщо ми будемо вважати себе виключно матеріальними істотами. Але якби ми могли хоч на хвилину залишитися наодинці з собою в тиші, ми почули б поскрипування меблів у кімнаті, шурхіт шпалер і старих картин… Все минає, все старіє, руйнується, перетворюється на пил. І з того ж самого пилу створені всі предмети.

      Тоді де межа реальності існування? Античні філософи запитували: до якої міри існує тіло? А ще до греків філософи Індії створили теорію Майї, або ілюзії, і ця теорія говорить, що немає сенсу прив’язуватися до матеріальних речей. Платон, справедливо названий божественним, говорив, що існування людини, дуже прив’язаної внутрішньо до дерев’яного стільця, триватиме рівно стільки ж, скільки існує цей стілець. Інакше кажучи, людина, яка прив’язана до чогось минущого, відчуває, що йде, минає слідом за цим тимчасовим.

      Представники інших течій не говорять про те, що матерії не існує, навпаки, вони вважають, що не існує ані душі, ані духу. Це сучасні течії матеріалістичного спрямування, які стверджують, що єдина реальність – це матерія, що душа, та й все духовне, вигадане людьми. Іншими словами, людина, охоплена екзистенціальною тугою, знаючи, що смертна, що повинна жити в стражданнях, боротися із подібними собі і з навколишнім світом за виживання, щоб розрадити себе, створила ідею душі, в тому числі, та ідею раю в іншому світі, ідею перевтілення, тобто можливості жити знову, вже в кращих умовах.

      Одні ставляться зі зневагою до матерії, вважаючи, що насправді її не існує, що вона буквально розсипається у нас в руках, а єдине, що існує, – це Дух, це Бог, це душа.

      Інші стверджують, що існує тільки матерія, а дух для них – це заборонена тема, яку вони бояться торкати глибоко, жахаючись, що їхня теорія зруйнується, або що вона – це лише засіб для експлуатації народу церковниками чи спроба знищити страх перед зникненням. Але було б непогано замислитися: може, існує ще одна точка зору? Адже ми, філософи, як і передбачає саме це слово, прагнемо знайти істину, де б вона не знаходилася.

      Як зазвичай уявляють собі філософа? Це людина, яка постійно висловлюється складними термінами, начитана, здатна годинами міркувати про Платона, Аристотеля, Канта, Шопенгауера, Ніцше і так далі. Він трохи не від світу цього, витає у хмарах, завжди ходить із книгами під пахвою, його спосіб життя досить дивний і далекий від усього людського… Але це помилкове уявлення про філософа, це образ філософа, охопленого екзистенціальною тугою.

      Істинний