Старовинна магія українців. Вікторія Садовнича

давати!»; у використанні предметів-символів, які слугували оберегами для ниви, городу, саду, обійстя та його господарів (посівальне зерно, обрядові хліби, прутики свяченої верби, купальські вінки, спасівська борода тощо).

      Пізніше на зміну землеробській магії прийшов культ землі, тобто поклоніння богам-покровителям хліборобства, тваринництва й інших господарських справ. І хоч посівами, згідно з переконанням давніх українців, переймався бог Симаргл, особливо наші предки шанували богинь, оскільки саме жінка як така, що продовжує рід, в їхній уяві асоціювалася з землею. Перехід до хліборобства утвердив у стародавніх слов’ян культ Матері-Землі й Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що бог Сварог дав людям плуг і навчив їх обробляти землю. Матір-Землю символізувала у слов’ян богиня Берегиня. Земля вважалася за центр Усесвіту, його уособленням було Світове Прадерево, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

      Стародавні слов’яни, пращури сучасних українців, мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною ознакою був щільний зв’язок із природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в цьому календарі пов’язано спільною ідеєю – вшанування Сонця і його супутніх богів, боротьба літа із зимою, тепла з холодом. Це становить засади хліборобства, аж так важливого для селянина. Склався цей календар у полян, які одними з перших серед слов’янських племен перейшли до хліборобської справи.

      Сучасна людина намагається підкорити собі природу, оволодіти нею, натомість наші пращури прагнули знайти своє місце в природі, ототожнюючи себе з нею. Свій досвід вони певною мірою передали нащадкам. Сучасні селяни, виконуючи той чи той ритуал чи обряд, не усвідомлюють його магічності. Вони пояснюють просто: «Так чинили наші діди, батьки, і ми так чинимо».

      З давніх-давен українці шанували землю як символ родючості. Згідно з віруваннями наших предків, родючість землі проявиться тоді, коли вона візьме шлюб з небом і заплідниться сонцем. Під час весілля дівчині водночас із побажанням сімейного щастя зичили: «Будь квітуча і родюча, як земля».

      Стародавні українці знали, що землі конче потрібен відпочинок. Найбільше свято для Матері-землі – період пробудження, який починається після Благовіщення. Старалися до цього свята не працювати на землі.

      Давня слов’янська магія зверталася й до ритуалів, що забезпечують землі родючість. До таких належить, приміром, ритуал викликання дощу, між іншим, збережений народною практикою до наших днів, щоправда, у трохи зміненій формі.

      Відомо, що культ води був одним із найдавніших. Небесну воду, яка спадала на землю у вигляді дощу, вважали за святу, її називали «живою водою». У міфології всіх індоєвропейських народів дощ уявляли собі як шлюб неба й землі, що примушує її родити («мати – сира земля» асоціювалася з вагітною жінкою). Згадки про ритуал викликання дощу,