Старовинна магія українців. Вікторія Садовнича

мають особи, що здобули спеціальний дозвіл, виданий Міністерством охорони здоров’я. Закон визначає заборону на лікування знахарями чи цілителями онкологічних хворих; лікування хворих на інфекційні недуги, зокрема венеричні та заразні шкірні, лікування психічно хворих, наркоманів, догляд та лікування ускладнень вагітності; хірургічні втручання, проведення заходів з використанням гіпнозу.

      До сьогодні подекуди знахарок на селі називають «бабами». Утім, це може означати й ворожку (або ворожбита, коли йдеться про чоловіка), тобто людину, котра вгадує майбутнє чи минуле за якимись прикметами, предметами або ворожачи на картах. Ворожіння зумовлене бажанням людей дізнатися про своє майбуття, успіхи, перемоги. Здавна до ворожіння зверталися всі верстви населення: володарі, вояки, мандрівники, скривджені, пограбовані, закохані. Потреба породила й спеціальні «професії»: волхвів, відьом, ворожбитів, чарівників, знахарів. У ворожінні використовували рослини, тварин, воду, вогонь, нутрощі жертовних звірів, про що згадано ще в «Ізборнику» (1073) князя Святослава.

      Ворожіння в стародавні часи було необхідним елементом язичницького богослужіння. Особливо це стосується ворожіння жеребом, суть якого полягала у тлумаченні не надто складних знаків. Інколи задля цього послуговувалися трісочками, у яких один бік білий, а другий чорний (білий означав успіх, чорний – невдачу). Християнство забороняло ворожіння, оскільки знати своє майбуття – гріх, це зв’язок із нечистою силою.

      В українському народі в сиву давнину ворожили не тільки відьми, волхви чи ворожбити, а й пересічні люди. Ворожили на різні «теми»: який буде рік, коли на Введіння є стільки-то води, а на Юрія трави; скільки на Введіння води, стільки влітку молока; хто перший прийде до хати (буде полазником) на Новий рік; якою буде доля у дівчини тощо.

      Особлива роль в українській народній магії належала відьмам. Славнозвісний образ української відьми поєднував язичницькі уявлення та християнський вплив. Безперечно, найколоритнішою знаною українцями відьмою стала пані Солоха, зображена Миколою Гоголем у повісті «Ніч перед Різдвом» із циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

      До цього яскравого образу звертався й Григорій Квітка-Основ’яненко. Його відьма, Явдоха Зубиха, «…вже і тоді така стара була, як і теперечки, так, що, коли б не забрехати, було їй літ п’ятдесят зроду. І кажуть про неї люди, що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане стариться і до сход сонця вп’ять стане стара, як була учора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, та й піде доїти по селу коров, овець, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотах жаб, ящериць, гадюк. Уже пак така не здоїть, кого задумала! Хоч і ні за що і нічого нема, то вона таки візьме своє».

      Слово «відьма» походить від давнього «відати», тобто «знати». Відьмою й до сьогодні