Повість про Ґендзі. Книга 1. Мурасакі Сікібу

він, мабуть, подумає, що я надто самовпевнена…» – і в неї заболіло серце, а душу охопило сум’яття. «Хай там що, а моя доля тепер визначена остаточно. Тож краще, якщо в його очах я залишуся безсердечною, неприємною особою», – вирішила вона.

      А тим часом Ґендзі лежав, тривожно очікуючи K°ґімі: «Чи зможе він, такий ще юний, хитрощами вмовити її?» Коли ж той повернувся з повідомленням про невдачу, Ґендзі сказав: «Такої дивовижно впертої жінки я ще не бачив. І мені далеко до неї з моєю наполегливістю». Вигляд у нього був нещасний. Деякий час Ґендзі мовчав, сумно зітхаючи і нарікаючи на її жорстокосердість, а тоді нарешті написав їй:

      «Не розпізнав

      Душі я

      Дерева-мітли,[65]

      Тож у полях Сонохара

      Дорогами блукаю…[66]

      Оце й усе, що можу я сказати».

      А жінка, звичайно, також не могла заснути.

      «Соромлюсь,

      Що живу

      В хатині бідній,

      А тому зникаю і з’являюсь,

      Немов те дерево-мітла», —

      відповіла вона.

      Коґімі, що всією душею жалів свого пана, ходив туди й назад з листами, забувши про сон, аж поки сестра не застерегла його від цього, бо, мовляв, люди можуть щось сумнівне подумати. Супутники Ґендзі, як завжди, міцно спали, і лише він, невдоволений, не переставав міркувати.

      Він ще ніколи не зустрічав такої непіддатливої жінки. Його дратувало, що, на відміну від дерева-мітли, її упертість не зникає, а наростає при наближенні до неї. А з другого боку, він відчував, що, як на зло, саме така її неприступність вабить його. Тож хоч і збирався, та не міг так просто від неї відмовитись і попросив Коґімі: «Проведи мене до неї!»

      «Вона замкнулася в убогій кімнаті разом зі своєю прислугою, тож іти туди не годиться», – відповів той з великим жалем.

      «Ну що ж, тоді хоч ти не полишай мене», – попросив Ґендзі й поклав хлопця біля себе. Той почувався неймовірно щасливим поруч зі своїм молодим добрим паном, а Ґендзі думав: «Далебі, цей хлопець набагато миліший від своєї безсердечної сестри…»

      Порожня шкаралупка цикади

Головні персонажі:

      Ґендзі, – 17 років

      Коґімі, – молодший брат Уцусемі

      Кії-но камі, – син Ійо-но суке, пасинок Уцусемі

      Уцусемі, – дружина Ійо-но суке

      Нокіба-но оґі, – дочка Ійо-но суке, пасербиця Уцусемі

      «Ще ніколи мною так не гребували, – проказував Ґендзі, неспроможний заснути. – Тільки цієї ночі я вперше збагнув, яким гірким буває у житті кохання. Від такої ганьби жити далі не хочеться». Коґімі, лежачи поруч, навіть обливався сльозами. «Який він милий», – думав Ґендзі, усвідомлюючи схожість хлопця – тендітність, невисокий зріст й коротке волосся – із сестрою. Звичайно, він міг силоміць до неї пробитися, але в такому разі, природно, виставив би себе на людський осуд. Усю ніч він серйозно думав про таку небезпеку і всупереч звичаю майже не розмовляв з Коґімі. А коли ще затемна покинув садибу Кії-но камі,

65

Міфічне дерево, що начебто росте в місцевості Сонохара. Побачене здалека, воно зникає, коли до нього підійти близько.

66

Цей вірш складений за мотивами танки: «Росте в Фусея / В полях Сонохара / Дерево-мітла. / Здалека видно, / Як підійдеш – зника» («Кокінрокудзьо», 33865).