Орлеанська діва. Вольтер

те, чого ні один святий у «Діві» ніколи собі не дозволить. Виходить, що Ісус зобов’язаний своєю божественністю тільки першій главі Іоанна і що цей євангеліст йому підлестив. Від цього тхне соцініанством.[20] Наш стриманий автор остерігався таких крайнощів.

      Так само вельми нас тішить, що наш скромний автор не наслідував жодного із наших старовинних романів, історію яких написали учений єпископ авраншський Гюе[21] і компілятор абат Лангле.[22] Зробіть лише собі приємність, прочитайте в «Ланселоті з озера» главу під назвою: «Як Ланселот спав із королевою і як вона вернулась до сіра де Лагана»,[23] – і ви побачите, яку соромливість має наш автор у порівнянні із давніми нашими письменниками.

      Але quid dicam[24] про дивовижну історію Гаргантюа,[25] присвячену кардиналові де Турнону?[26] Відомо, що глава про «Torche-culs»[27] – одна із найскромніших у цьому творі.

      Про сучасних авторів ми не говоримо; скажемо тільки, що всі давні повісті, створені в Італії та перевіршовані Лафонтеном,[28] ще менше моральні, ніж наша «Діва». Загалом – бажаємо всім нашим суворим цензорам мати такі тонкі почуття, як прекрасний Монроз, нашим скромницям, коли вони є, – простодушність Агнеси і ніжність Доротеї; нашим героям – правицю могучої Жанни; всім єзуїтам – вдачу доброго духівника Боніфація; всім, хто порядкує в хорошому домі, – розпорядливість і вмілість Бонно.

      Нарешті, ми вважаємо, що книжечка ця – чудесні ліки проти тяжких настроїв, які гнітять тепер деяких дам та деяких абатів; і коли б ми зробили суспільності лише цю послугу – ми й тоді б думали, що не змарнували свого часу.

      Пісня перша

Ніжні любощі Карла VII та Агнеси Сорель. Орлеан в англійській облозі. Поява святого Дениса і т. ін.

      Я не вродився славити святих¹[29]

      I до гучного не годжуся співу,

      Та чудотворну Орлеанську діву

      Проте змалюю для очей людських.

      Вона із рук англійців навісних

      Французьку пишну вирвала корону,

      I через неї пресвятого трону

      Досяг у Реймсі любленець утіх.

      Герой в корсеті, воїн у спідниці,

      Вона з Роландом рівною була,

      Твердіша серцем від твердої криці.

      Щоправда, скромній дівчинці-ягниці

      Я радий більше в затінку дерев, —

      Та Жанна д’Арк була душею лев.

      Її діла з мого оповідання

      Ласкавих подивують читачів, —

      Найбільше ж те, як довго в неї цвів

      Вінок незайманого дівування.

      Шаплене, що фальшивий, дикий тон²

      Із скрипки вмів своєї витягати

      І так про славну дівчину співати,

      Аж на виду мінився Аполлон,

      Старий Шаплене, ти б, здається, радо

      Мені позичив свій незграбний дар, —

      Та хай бере його Лямотт-Гудар³,

      Що зіпсував майстерно Іліаду.

      Наш добрий Карл[30] на життьовій весні

      У Турі[31] веселився день при дні.

      Десь на балу (завзятий танцюриста!),

      Для блага краю рідного та міста,

      Сорель

20

Соцініанство – протестантське вчення, назване ім’ям Соціна (Sozzini Lеlio, 1525–1563), який відкидав божественність Христа.

21

Єпископ Гюе (Huet Paul-Damel, 1630–1721) – автор трактату про походження романів» (Traité sur l’origine des romans, 1670).

22

Абат Лангле (Lenglet – Dufresroy, 1647–1755) – написав під псевдонімом Гордон де-Персель «Дослідження про романи» (Del’usage des romans, 1734).

23

«Ланселот з озера» – рицарський роман XIII століття, що розповідає про пригоди одного з рицарів короля Артура, який подався шукати святу чашу Грааля.

24

Quid dicam – що й казати.

25

Дивовижна історія Гаргантюа – в сатиричному романі Рабле (Rabelais François, 1495 (?) – 1553), спрямованому проти середньовічної схоластики, церкви і феодалів; Вольтер має на увазі розділ «Як Грангузьє дізнався про дивовижний розум Гаргантюа, коли той винайшов підтирку» (розд. XIII, кн. І).

26

Четверта книга цього роману присвячена кардиналові Оде, а не кардиналові де Турнону, як пише Вольтер.

27

«Тorche-culs» – підтирка.

28

Лафонтен (La Fontaine Jean, 1621–1695) – французький поет-класик. Вольтер має на увазі його фривольні віршовані новели («Contes», 1667).

29

Примітки – в кінці (автор).

(Авторські примітки, розмічені цифрами, див. розділ «Примітки Вольтера»)

30

Наш добрий Карл – Карл VII (1403–1461); після смерті свого батька Карл VI, спираючись на партію Арманьяків, прибічників герцога Орлеанського, оголосив себе королем за правом спадкоємства, не визнавши договору в Труа, складеного його матір’ю, королевою Ізабеллою, з англійським королем Генріхом V, що одружився з дочкою Карла VI; за цим договором французький престол переходив до англійської династії. У боротьбі з англійцями та їх спільниками бургундцями Карл VII зазнавав поразки за поразкою. Короткочасне поліпшення сталося в 1426 р. після перемоги над англійцями при Монтаржі, але потім стан знову погіршав. Різкий злам стався в 1429 p., коли з’явилась Жанна д’Арк; англійців було розбито під Орлеаном і здобуто Реймс. У 1435 р. на бік Карла перейшов герцог Бургундський, і почався рішучий наступ на англійців. З перервою війна тривала до 1453 p., коли був складений мирний договір, згідно з яким на французькій території за англійцями залишалось тільки місто Кале.

31

Тур – місто на річці Луарі, резиденція Карла VII під час окупації Парижа англійським військом.