Дякую тобі. Роман, що залишеться у серці кожного!. Дарья Мороз

тебе люблю?? – не підіймаючи голови каже тато. Йому соромно, це добре. – Па, ти ж розумієш, що твої запої затяглись. Досить. – Це більше не повториться!!!.– блін, ми ніби обмінялись ролями, я доросла-яка вичитує свою дитину. А він маленький хлопчик що провинився і тепер ховає оченята, щоб його не наказали. – Мама учора телефонувала! – тихо-тихо каже тато. – Що їй потрібно? -якого хрена їй потрібно. – Хоче зустрітись! – А ти, що ти їй сказав????? – я в шоці

      – Дав твій номер! -я відчуваю скільки болю у його словах. Він кохав її більше за життя. Хотів сім'ю, її, діток. А вона – незрозуміло, що вона хотіла. Все сука зруйнувала. Татові життя, мені. – Ти зустрінешся з нею???Мені важко це признати, але їй дійсно є що тобі розповісти!!! -продовжує він.

      – Ні. Нам не має про що говорити. Я швидко доїдаю, заливаю в себе кофе. Швидко виходжу до дверей. Повертаюсь…

      – Па, доречі… і я тебе люблю!!! – і образно показую маленьку відстань на вказному пальчику. Ніби моя любов маленька-маленька. І посмішка за секунду з'явилась на його лиці. Я знаю його, як свої п'ять пальців. Лице, воно так змінилось. Набрякло, має синій відтінок. Постаріло. Сумно.

      Виходжу на двір, Алекса немає. Ну, почикаю п'ять хвилин. Я оглядуюсь по сторонам, його машини немає.5,6,8,13 хвилин а я все чекаю. Робити нічого. Беру свого харлея і їду до школи. В голові знову бардак. Можливо щось трапилось? Підїхавши до школи достаю телефон, напишу смс йому. На екрані смс…

      Алекс

      – Персик..:-),я заберу тебе після школи, сьогодня мене не буде. Потрібно поговорити. І сходимо у кіно.

      Я

      -хм… персик?… Я подумаю. Алекс

      -Що значить ти подумаєш?????

      Я

      -Чому тебе небуде?

      Алекс

      -Сімейні справи

      Я

      -Ясно

      Алекс

      -Я потім поясню. О 15:30 чекай мене біля входа в школу. Я

      -В чергу ставай

      Алекс

      -Незрозумів

      Я

      -Подруги тягнуть по магазинам

      Алекс

      -Ну тоді о 19:00,у тебе дома, і Мія …це необговорюється. Я

      -Ок:-) :-) :-)

      День з подругами пролетів швидко, після уроків ми пішли по магазинам, до центру-розваг, як і планували. Це було круто. Ми дурачились, міряли одяг. В кафе поїли салат+ кофе :-). -Ой, дівчата ходімо в бутик. Там духи. Давайте візьмемо пробників!!!! – я пригаю, як маленька, тягну подруг за руки. – Ну ходімо! – не задоволено промовляє Кетрін. – Мія???? – підійшовши до мене звертається якась жінка. Красива. Висока. Одягнена з- за останніми колекціями з миру моди. Блондинка з ідеальним волоссям, макіяжем. Одягнена у сірий класичний костью. Брюки, біла рубашка, піджак. Чорні лобутени та супер чорна сумка. Я одразу зрозуміла, що дамочка вищого класу. Еліта. Звідки вона мене знає???

      – Мммммм, так. Ви до мене? – здивовано запитую я. Лише одна секунда і вона вже мене бісить, злить. Її погляд-він ніби, сам Зевс дивиться на земну казявку.