Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

тут, і у вас у стократ більше даних для наукового висновку, ніж у випадкового відвідувача.

      – Атож, – сухо погодився пан Дрейдж, – наші висновки достатньо наукові, але занадто наукові, щоб повірити в них. Убити таку людину, як Титус П. Трент, могла тільки небесна кара, і наукові пояснення тут не допоможуть. Як кажуть, грім із ясного неба.

      – Невже ви маєте на увазі втручання потойбічних сил? – вигукнув Вейн.

      Але не так просто було вгадати, що має на увазі Дрейдж. Утім, якби він сказав про когось «та ще штучка», то можна було б майже напевно припустити, що це означає «дурень». Пан Дрейдж мовчав, непроникний і нерухомий, як справжній азіат. Незабаром автомобіль зупинився, мабуть, прибувши до місця призначення, і перед ними відкрилася дивна картина. Дорога, яка до цього простягалася серед рідко засаджених дерев, раптово вивела їх на широку рівнину, і пасажири побачили споруду, яка складалася лише з однієї стіни, утворюючи коло на зразок захисного валу у військовому таборі римлян. Споруда ця чимось нагадувала летовище. На вигляд огорожа не була схожа на дерев’яну чи кам’яну і при ретельному огляді виявилася металевою.

      Усі вийшли з автомобіля і після певних маніпуляцій, подібних до тих, що виробляються при відкриванні сейфа, в стіні тихесенько відчинилися дверцята. На превеликий подив священика, чоловік на ім’я Норман Дрейдж не забажав увійти.

      – Я не піду, – заявив він із похмурою іронією. – Боюся, що старий Мертон не витримає таких радощів. Він мене так любить, що, не дай Боже, помре від щастя.

      І він рішуче подався геть, а патер Браун, дивуючись все більше і більше, увійшов у сталеві дверцята, які тут же за ним затраснулися. Священик побачив великий доглянутий парк, що тішив око веселим розмаїттям барв, але був абсолютно позбавлений дерев, високих кущів і високих квітів. У центрі парку височів будинок, гарний і своєрідний, але так сильно витягнутий вгору, що швидше був схожий на вежу. Яскраві сонячні відблиски блукали там і тут на скельцях розташованих під самим дахом вікон, але в нижній частині будинку вікон, вочевидь, не було. Все навколо виблискувало бездоганною чистотою, здавалося, властивою вже самому повітрю Америки, на рідкість прозорому. Пройшовши через портал, гості побачили мармур, метал, емаль, що сяяли яскравими фарбами, але нічого схожого на сходи. Тільки в самому центрі виднілася вмурована в товсті стіни шахта ліфта. Доступ до неї перегороджували могутні на вигляд чолов’яги, схожі на поліціянтів у цивільному.

      – Достатньо фундаментальна система охорони, не сперечаюся, – сказав Вейн. – Вам, можливо, трохи смішно, що Мертон живе в такій фортеці: в парку немає жодного дерева, за яким хтось міг би сховатися. Але ви не знаєте цієї країни, тут можна очікувати що завгодно. До того ж ви, мабуть, навіть не уявляєте, що за постать Брандер Мертон. На вигляд він скромний, тихий чоловічок, якщо такого зустрінеш на вулиці, то не помітиш. Утім, зустріти його на вулиці тепер було б дивно: якщо він і виїжджає, то в закритому автомобілі. Але коли щось