Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

з доктором Валантеном. Вона, звісно, була в жалобі, а лікар завжди носить чорне, ніби зібрався на похорон. Але вигляд у них був не такий уже й похоронний. Мені ще не доводилося зустрічати пари, настільки радісної та веселої і водночас стриманої. Вони зупинилися привітатися зі мною, і панна Дрюс сказала, що вони одружилися і тепер живуть у маленькому будиночку на околиці містечка, де медик продовжує практикувати. Я здивувався, бо знав, що за заповітом батька доньці дістався весь статок. Я делікатно натякнув на це, сказавши, що йшов в садибу, де сподівався її зустріти. Але жінка засміялася і відповіла: «Ми від усього відмовилися. Чоловік не любить спадкоємиць». Виявляється, вони і справді наполягли, щоб спадок віддали Дональду, сподіваючись, що струс піде йому на користь і він нарешті схаменеться. Адже чоловік цей, загалом, не такий уже й поганий, просто дуже молодий, та й татусь поводився з ним досить нерозумно. Я все це згадую тому, що саме тоді панна Дрюс зронила одну фразу, яку я в той час не збагнув, але зараз переконаний, що ваш здогад правильний. Раптово спаленівши, вона сказала зі шляхетною погордою безкорисливості: «Сподіваюся, що тепер той рудий дурень перестане турбуватися про заповіт. Мій чоловік заради своїх принципів відмовився від герба і корони часів хрестоносців. Невже він стане через таку спадщину вбивати старого?» Потім вона знову засміялася і зауважила: «Мій чоловік відправляє на той світ лише своїх пацієнтів. Він навіть не послав своїх друзів до Флойда». Тепер мені ясно, що вона мала на увазі секундантів.

      – Мені це також певною мірою ясно, – сказав патер Браун. – Але, якщо бути точним, що означають її слова про заповіт? Чому він турбує секретаря?

      Фінзах реготнув.

      – Шкода, що ви з ним не знайомі, патере Браун. Спражня насолода дивитися, як він береться «струснути когось як слід»! Будинок полковника він струснув дуже ґрунтовно. Пристрасті на похоронах вибухнули, як на перегонах. Флойд просто так готовий наламати дров, а тут і справді була причина. Я вам уже розповідав, як він повчав садівника доглядати за садом, і втовкмачував юристові зміст законів. Чи варто згадувати, що він і хірургові взявся торочити про операції. А позяк хірургом виявився Валантен, то розумака звинуватив його і в важчих гріхах, ніж недолугість. У рудій голові цього жевжика засіла думка, що вбивця – лікар, і коли прибули поліціянти, Флойд тримався досить поблажливо. Чи варто казати, що він уявив себе найвидатнішим із усіх нишпорок-любителів? Шерлок Голмс із усією своєю інтелектуальною перевагою і зарозумілістю не докучав так Скотленд-Ярду, як секретар полковника Дрюса напосідався на правоохоронців, котрі розслідують вбивство. Бачили б ви його! Походжав із пихатим, розсіяним виглядом, гордо трусив рудою гривою і дратівливо, різко відповідав на запитання. Саме ці його фокуси й розлютили так сильно панну Дрюс. У нього, певна річ, була своя теорія – одна з тих, якими начинені романи, але Флойду тільки в книзі і місце, він був би там набагато кумеднішим і безпечнішим.

      – Що ж це за теорія? – зацікавився священик.

      – О, теорія