Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років. Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

цього, як засвідчує, наприклад, «Зелений гомін», не лише психологічний мікроаналіз, а й широкі площини простору й часу, зіткнення досвіду різних поколінь. Так, останні дараби на Черемоші, викликаючи щем за романтикою небезпечного сплаву розбурханою рікою, подібно як переправа човнів запорозькими порогами, усе ж відходять у минуле, передаючи свої функції сучасним технічним засобам. Але чи передають вони моральний досвід, сконденсований у легендах – фольклорних архетипах, своїм нащадкам, чи є у них почуття провини за чиєсь утрачене життя через необережність або байдужість товариша, як це бачимо, приміром, в оповіданні Івана Франка «Терен у нозі»? Стара хата своїх домовиків, антипків переважно не передає. Тому нове приходить не лише із зустрічами, але й прощанням, не раз болісним.

      Ця проблема хвилювала не тільки Романа Іваничука. Вона була порушена ще у сценарії Олександра Довженка «Поема про море», попри його зовнішній пафос. Чому у старих хатах горян були маленькі вікна? – ставить собі питання селянин у романі Івана Чендея «Птахи полишають гнізда», переселяючись зі старої хати в нову, бо місце, де була стара, буде затоплене водою для гідроелектростанції (до слова, роман цей був опублікований перед появою повісті Валентина Распутіна «Прощання з Матьорою). Бо для них було потрібно небагато скла, довше трималося тепло взимку, крізь нього не міг пролізти злодій. Але все це міфологізувалося, заселялося витворами людської уяви, які й сьогодні зворушують нашу уяву та містять немало повчального.

      З появою у 1968 році роману «Мальви», який здобув широку популярність серед читачів, новела і роман у творчості Р. Іваничука немовби ділять між собою «сфери впливу». Історія зовсім не інваріант сучасності чи навпаки, але думки сучасників часто вкладаються у вуста історичних осіб, яким було більше дозволено думати і говорити про те, про що говорити не можна було героям творів на матеріалі сучасного життя, зокрема трактувати Київську державу як історію українського народу, а її культуру як його духовну спадщину. Для нього важлива історія не так подієва, як духовна, інтелектуальна, мисляча. Ця особливість історичних романів Р. Іваничука дала про себе знати уже в «Мальвах», а потім була продовжена у романах «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Шрами на скалі» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Орда» (1992), «Вогненні стовпи» (2003) та ін.

      Прагнення зафіксувати історичний момент, у якому минуле й сучасне виступають як ланки складного, але єдиного історичного процесу, завдяки чому на зміну панорамному та батальному зображенню приходить історичне осмислення уроків минулого, було продиктоване потребами часу і проявилося у багатьох творах історичної тематики Павла Загребельного, Романа Федоріва, Валерія Шевчука…

      Так, ідучи назустріч одне одному, двома руслами розвивалися у творчості Р. Іваничука лінія новелістична і лінія романна, то перетинаючись між собою, то переходячи одне в одне, бо ж частина його романів має новелістичний характер,