Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк

в якого перетворився той, з ким Хмельницький добровільно ввійшов у союз. Отже, маємо цікавий парадокс: іменем того, хто віддав Україну російському цареві, захищали Козацьку державу…»[115]

      Теза про те, що ім’я Хмельницького тепер використовували для захисту Козацької держави проти царизму, видається дещо надуманою. Радше, це ім’я використовувалося для демонстрації лояльності козацької старшини до російського царизму.

      Біографія Грабянки дає підстави вважати, що він не був свідком Хмельниччини. Правда, міг чути про неї від своїх батьків, старших людей, а також використовувати різноманітні писемні історичні твори: Літопис Самовидця, «Аннали…» Веспасіана Коховського, поему «Війна домова…» Самійла Твардовського, роботи польських хроністів XVI ст., зокрема Олександра Гваньїні, твори німецьких істориків Самуеля Пуфендорфа та Йоганна Гібнера.[116]

      Грабянка замислив свій літопис як апологію козацтва. У цьому творі замість реальної історії твориться історія героїзована й міфологізована. Часто автор видає бажане за дійсне. Звертаючись до тих чи інших творів, іноді подавав свою інтерпретацію, яка могла розходитися (й суттєво!) з інтерпретацією першоджерела. Нерідко використовував різні чутки, які йому імпонували. Автор літопису домислював не лише діалоги історичних персонажів, а й документи.

      Літописець згадує різних діячів минулого. Говорить, що про них ніхто б не згадував, якби їхні діяння не були описані. Далі він продовжує: «Про них і до них подібних упокорювачів Історії я не раз думав, коли годинами солодко читав і коли прозрівав ту користь для їхніх народів, що в’язалися з безсмертною славою, але ж наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться, і, бачачи її звитяги в пучині забуття, я не заради якоїсь любострасної слави, а спонуканий спільною користю і заради неї вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів».[117]

      Автор не приховує, що одним із головних його завдань є апологія Хмельницького. На початку літопису Грабянка вміщує вірші, які можна вважати своєрідним епіграфом:

      «Оце Богдан Хмельницький намальований —

      Воїн руський славний, так і неподоланий.

      Завдяки йому Україна на ноги стала,

      Бо у ярмі лядськім ледве не сконала.

      Скасував він унію, бив ляхів з жидами

      Й інших ворогів тими ж гнав шляхами.

      Ох і голосні ж ви, вісті переможні,

      Раз у всесвіт славу понести спроможні!

      Навіть в землях Фракії оселився страх

      Коли Марса гуки мчали на крилах.

      Кончиною скорений, смертю він гордує

      І в синах російських живе та воює».[118]

      У цих віршах вимальовується історіософія

115

Там само. – С. 98.

116

Ісіченко І. Історія української літератури: Епоха бароко XVIІ – XVIIІ ст. – Львів; Київ; Харків, 2011. – С. 289.

117

Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – К., 2006. – С. 878.

118

Там само.