Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

умови польської сторони щодо ведення переговорів.[197] Однак прихильники порозуміння в УНДО наполягали на продовженні діалогу з представниками уряду для того, аби знайти вихід зі сліпого кута в польсько-українських відносинах.

      Нові українські ініціативи

      На початку червня 1931 р. В. Мудрий ініціював створення спеціальної комісії, перед якою постало завдання – опрацювати пункти найважливіших українських вимог.[198] Комісія досить швидко сформулювала вимоги, а уряд, виконавши їх, висловив добру волю і бажання порозумітися з українцями. Серед вимог – звільнення під заставу до часу суду заарештованих ундовців (Д. Левицького, Л. Макарушку і Д. Паліїва); легалізація осередків організацій «Лугу» і «Січі» за статутами, на які українці дадуть згоду; відкриття закритих гімназій у Тернополі, Рогатині та Дрогобичі; швидке закінчення судових процесів над українцями; виділення концесій українським установам (переважно в експорті товарів); надання субвенцій культурно-освітнім й економічним товариствам («Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»); заснування кафедри української історії у Львівському університеті; створення двох-трьох державних українських шкіл; заснування середньої господарсько-технічної школи, перенесення Сільськогосподарської академії з Подебрадів; призначення кваліфікованих українських політиків до урядів першої та другої інстанцій.[199] Опріч того, провід УНДО виступив з ініціативою сформувати міжпартійний Комітет порозуміння українських партій.

      Аналіз внутрішньої ситуації в Польщі, здійснений на засіданні екзекутиви ЦК УНДО й УПР 2 липня 1931 р., викликав сумніви щодо можливості реалізувати українські вимоги. За відхилення переговорів з урядом до вересневої сесії Ліги Націй виступила М. Рудницька. Під її впливом вирішено надіслати петиції до Ліги Націй у справі національно-територіальної автономії. Про скерування такої петиції до Ліги Націй нагадував В. Панейко.[200]

      Обговорення 2 липня 1931 р. виявило розбіжності в керівництві УНДО. Група на чолі з М. Рудницькою наполягала на тому, щоб посилити міжнародну акцію і не проводити переговорів (навіть приватних розмов) із представниками уряду до вересня 1931 р. – від часу відкриття наступної сесії Ліги Націй. Поміркована група на чолі з М. Галущинським і В. Мудрим не погоджувалася на загострення конфлікту. Вони вважали недоцільним надсилати петиції про автономію і очікувати рішення Ліги Націй.[201] Прихильники «реальної політики» схилялися до проведення переговорів з урядом, якщо їх підтримає польська сторона. Цю позицію схвалив В. Мудрий під час неофіційної розмови з довіреною особою МВС. Водночас він застерігав, що в разі пасивності уряду в УНДО зміцниться прагнення шукати способи вирішення українського питання на міжнародній арені. Начальник відділу національностей МВС Г. Сухенек-Сухецький, аналізуючи ситуацію в УНДО, визнав, що керівництво партії зазнало впливу закордонних осередків, які хотіли розв’язати

197

ЦДАГОУ. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 167. – Арк. 17–18.

198

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 344. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 76.

199

Там само.

200

Держархів Івано-Франківської обл. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 492. – Арк. 92.

201

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 144. – Арк. 23.