Конотоп Фортеця. Антон Гайдук

Читать онлайн.
Название Конотоп Фортеця
Автор произведения Антон Гайдук
Жанр Современная русская литература
Серия
Издательство Современная русская литература
Год выпуска 0
isbn 9785449076564



Скачать книгу

Конотопки і Єзучу. Таку нагороду отримували шляхтичі за військові заслуги на службі у короля.

      Шляхтич Миколай ЦЕТИСОВ

      У 1635 році Микола Цетисов прибув у Городище із загоном жовнірів. Вони прибули для охорони прикордонних земель на кордоні з Московською державою. Попередній посадник Городища, призначений Путивльським воєводою, переїхав на човнах з російською залогою на протилежний берег ріки Язучої і зайняв невелике укріплення на плоскогір’ї біля річки Кросна під назвою «Язучая». Берег, який вони охороняли від поляків, звався «Гребешок».

      Королівський привілей для Миколая Цетисова був доставлений із Варшави коронному гетьману України Конецпольському, який стояв із королівським військом під Переясловом. Військо знаходилось на утриманні Київського воєводства. Гетьман виділив Цетисову невеликий загін жовнірів. Це були найманці-воїни із сусідніх держав: Німеччини, Литви, Угорщини, Трансільванії. Їхали на конях дорогою на Ніжин. Провізію і фураж коням везли на підводах. Супроводжували обоз євреї Хотин і Юдович із сім’ями. Вони взяли в «аренду» постачання прикордонних загонів. До Конотопу добирались по бездоріжжю та через болота.

      У Городищі новий господар зайняв панський двір, з якого виїхав попередній господар – путивльський посадник. Жовніри зайняли вільні помешкання, в яких раніше мешкала російська залога. Для охорони поряд з панським двором стояв «Замок». Дерев’яна будівля мала зверху дозорну вежу. Тут стояла гармата. Дворище замку мало високу дерев’яну огорожу і браму у напрямку на Київ. Всередині Городища біля брами, що виходило на Путивльський шлях, стояли конюшні. Їх у 1618 році спорудили козаки Сагайдачного.

      Через рік жовніри побудували хати і завели сім’ї. Вони займали землі за межами Городища; виникали цілі поселення. Але польські воїни відбували службу.

      Шляхтич Микола Цетисов був із бідної шляхти. У тихому і далекому від війни закутку України, у своєму Городищі, він став великим паном. Кожний заможній рід хотів із ним породичатися, бо Миколай Цетисов був старий парубок. У панський дім він привів молоду дружину Зосю, доньку єврея-купця Юдовича. Красуню Зосю у Городищі називали «пані Цитовська». Вона народила двох синів, але ще молодою залишилась вдовою. Її батько Юдович мав декілька будинків і велику лавку у Городищі. За межами кріпості по Путивльському шляху ставили будівлі заможні євреї. Один з них належав Юдовичам. Зося із синами перебралась у батьків дім. Її сини мали материне призвісько «Цитовські».

      Городище і його населення належали до королівських земель і звільнялось від податків. Жовніри займались різними промислами та ремеслами. Чех Сур був з бідного селянського роду, який працею заробляв на життя. Він довго холостякував, пристав до чумаків, що їздили по сіль на Перекоп. Сіль забирали євреї на перепродаж. Згодом Сур сам очолив валку чумаків.

      Поляки Кульчицький та Єзучевський займали вільні землі неподалік