Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук

Читать онлайн.
Название Не озирайся і мовчи
Автор произведения Макс Кідрук
Жанр Триллеры
Серия
Издательство Триллеры
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-4077-3, 978-617-12-4076-6, 978-617-12-3865-7



Скачать книгу

«Мам, мені не п’ять років!», але слова зав’язли в зубах. Він не міг відвести погляду від місця, де темрява затирала контури дороги. Тварина лежала на краю освітленої пласкими променями ділянки, впершись гостроносою мордою в сніг; розсіяне світло та пітьма дивовижно перепліталися, від чого складалося враження, мовби у звернених на машину очах розгоряється яскраве полум’я. Те, що Віктор спершу сприйняв за конвульсії, насправді було спробами підвестися. Передні лапи тварини вже відмовили – безпорадно теліпалися вздовж тулуба, – зате задні відчайдушно загрібали сніг, штовхаючи вкрите сріблястим хутром тіло в бік лісу.

      – Паскудство, – прошипів Віктор, спостерігаючи те, як під час чергової спроби встати із розірваного живота на побурілий від крові сніг, паруючи, вивалюються нутрощі.

      – Розвертайся! – Яна сховала голову за сидінням. – Господи, на що ти чекаєш?! Поїхали звідси!

      – Тату, хто це? – Маркові здалося, начебто хтось, почавши аж із низу, від кишечника, здавлює шлунок, помалу підіймаючи нагору його вміст – достоту так, як ми витискаємо зубну пасту з майже порожнього тюбика. Тремтяча рука інстинктивно потяглася до рота.

      – Борсук. – Віктор чітко розрізняв характерну морду: маленькі вуха, дві паралельні чорні смуги від очей до крихітного носа, біла шерсть на одутлих щоках. Із пащі витікала спінена кров. Чоловік струснув заціпеніння, викрутив кермо та натиснув на педаль газу, проте кросовер не рушив з місця – передні колеса із сичанням забуксували в снігу. – Твою маму! Блядський борсук!

      – Віку! – хрипнула Яна. Без косметики її тендітне, лиш недавно позначене зморшками обличчя стало схожим на дитяче. – Стеж за мовою!

      Марк позеленів, спробував вдихнути, проте легені як склеїлися. Шокований, поглядом не відлипав від борсука. Хлопець ніколи нічого подібного не бачив: тварині кінець, це однозначно, проте життя, що трималося на волосині, виявляло якусь ірраціональну впертість. Якась безрозсудна стійкість, сліпе бажання жити були сильнішими за плоть, примушуючи борсука напруженими поштовхами просуватися до узбіччя, під захист лісу.

      Віктор здав назад, після чого спробував звільнитися із замету. «Nissan» зрушив на півметра й знову застряг.

      – Бляха!

      – Вікторе!

      – Та добре, добре!

      Нарешті чоловік здогадався перемкнути фари на ближнє світло – конаючий борсук зник у пітьмі, – і тієї самої миті X-TRAIL, смикнувшись, вискочив із виритих колесами вибоїн. Через секунду вони вже мчали на північ.

      Марк не мав проблем із усвідомленням смерті як явища, натомість його дивувало, якою різною може бути реакція на смерть. Тієї суботи, дорогою зі Львова, від вигляду борсука із розкиданими на снігу нутрощами він ледве не виблював, пізніше, вже вдома, довго не міг заснути, а коли зрештою заснув, йому до ранку снилися кошмари. Справжні, чорт забирай, жахіття! І тепер хлопцю не давав спокою дивний факт: з якого боку не поглянь у стократ жахливіша загибель однокласниці майже не викликала емоцій. Він перелякався, коли побачив Юлю Гришину, проте жалю чи відрази не відчув. Ні тоді, ні зараз. І власна байдужість