Від гвинта. Генадій Ангелов

хотілося, але без зброї я для Сидора був легкою мішенню. І знову серце почало зрадницьки колоти. Затримуючи подих і зціпивши зуби, загарчав. Сидір разом в іншими поліцаями наближалися і я краєм ока бачив їх брудні чоботи. Ще хвилина і мене розстріляють… І ніхто нічого не дізнається.

      І тут виникла зяюча холодна порожнеча, вакуум… І відкриваючи очі побачив, що лежу в офісі на підлозі і тупо дивлюся на годинник. Він все так само показував пів на одинадцяту. Піднявшись, я не виявив рани на нозі і синців від побоїв на обличчі. На мені був одягнений діловий костюм і краватка. У тілі відчувалася легкість. Втоми як не бувало. І серце працює рівно і без збоїв. Чудеса та й годі. Причудится таке. Я сів за стіл і заходився далі виправляти документи. І тут мою увагу привернули пальці, стукали по клавіатурі, точніше нігті. Під ними був липкий бруд. Принюхуючись, я розпізнав запах весни і лісу… і останні хвилини життя перед розстрілом у невідомої селі.

      Розділ 2

      Додому я повернувся пізно ввечері. По дорозі забарахлила машина і мені довелося її ремонтувати. Місто вже замело снігом і снігоприбиральна техніка, як зазвичай у нас це трапляється, ламалася і не встигала прибирати і чистити дороги. Вже давно потрібно було поміняти стареньку «Шкоду», але рука не піднімалася. З цією машиною було пов'язано багато приємних спогадів, і по – цьому продавати не поспішав. Настрій був зіпсований і щоб якось прикрасити холостяцький вечір і вечерю, в магазині купив пляшку коньяку. Продавщиця, молоденька дівчинка років двадцяти, нахвалювала коньяк «Азербайджан», з десятирічною витримкою. Купуючи пляшку, взяв кілька банок ризьких шпротів. Вийшовши на вулицю із магазину рвонув додому, бо погода остаточно зіпсувалася, і великі снігові пластівці кружляли хороводом безлюдними вулицями. Краса та й годі. Заскакуючи в під'їзд випадково зіткнувся лобом із сусідкою з верхнього поверху. Важка і неповоротка, вона по натурі своїй була доброю і привітною людиною. Чоловік у неї пив і їй доводилося працювати, утримувати сім'ю. Вона щосили тягнула на повідку французького бульдога на вечірню прогулянку, лаяла його за лінь, за боягузтво і не помітила мене.

      – Ой, Михайлику, прости. Ти бачиш, цей негідник не хоче йти гуляти.

      Я втупився на бідолашну собаку, який дивився на мене великими, водянистими очима, і просив заступиться.

      – Нічого, все нормально, Варваро Сергіївно.

      Бульдог скиглив і намагався сховатися за моїми ногами від господині.

      – Як твої справи? Одружитися не надумав? У мене є чудова подруга, як раз в твоєму смаку. Якщо хочеш, можу познайомити. Жінка в самому соку, працює в банку, квартира в центрі, діти живуть окремо. Дуже інтелігентна і сексуальна. Цукерка.

      Прицмокуючи пухкими губами, вона посміхнулася, виблискуючи золотими коронками.

      – Спасибі, одного разу вистачить.

      Я згадав про невдале знайомство за порадою Варвари Сергіївни і посміхнувся.

      – Ти про Надьку? Я тебе благаю, хто ж знав, що вона виявиться пройдохою. На вигляд розумна й серйозна жінка.

      Варвара Сергіївна вже передумала виводити собаку на вулицю і всіляко мене