Співдружність. Енн Патчетт

список, щоб проглянути ще раз самому. Він підніс аркуш на світло – ну, кілька з них таки загинули. А решта або вже здобула підвищення, або перевелася в інше місце, а тому їх викреслили з переліку. Це не має ніякого значення, вони вибули, і край.

      У прочинені двері кухні зазирнули дві жінки середнього віку у святкових вбраннях, але без капелюшків. Коли Фікс поглянув у їхній бік, вони дружно замахали йому руками.

      – Бар іще відчинено? – запитала та, що була меншою на зріст. Вона намагалася зберігати серйозний вираз обличчя, але врешті не стрималась і розсміялася разом зі своєю подругою.

      – Моя мати, – вказав Фікс на ту, що звернулася до них.

      Потім вказав на іншу, дещо змарнілу білявку з веселим щирим обличчям:

      – Оце – моя теща. А це – Ал Казенс.

      Казенс вдруге витер руку і простяг її для вітання спочатку одній, а потім іншій.

      – Я – Берт, – відрекомендувався він. – Що п’ють наші дами?

      – Те, що у вас залишилося, – відповіла теща.

      В її зовнішності багато що нагадувало дочку: те, як вона поводила плечем, довга тендітна шия. Час коїть із жінками справжній злочин.

      Казенс узяв пляшку бурбону, яка стояла найближче до нього, і приготував їм два коктейлі.

      – Чудова вечірка, – сказав він. – Як там гості, розважаються?

      – Звичайно, вони й так занадто довго чекали, – відповіла мати Фікса, беручи коктейль.

      – Ти – ненормальна, – сказала їй сваха з любов’ю у голосі.

      – Я не ненормальна, – виправила її мати. – Я – обережна. Треба бути обережними.

      – Чекали на що? – перепитав Казенс, передаючи другий коктейль.

      – На хрестини, – відповів Фікс. – Вона хвилювалася, що дитина може померти нехрещеною.

      – Твоя дитина хвора? – запитав він Фікса.

      Батьки ростили Казенса у традиціях єпископальної церкви, але він не вірив. Наскільки йому було відомо, нехрещені немовлята в єпископальній церкві все одно потрапляли до раю.

      – Зовсім ні, – відповів Фікс, – при доброму здоров’ї.

      Мати Фікса стенула плечима.

      – Як ти можеш знати це напевне? Ніхто не знає, що там в організмі у немовляти. Я похрестила тебе і твоїх братів іще до того, як вам виповнився місяць. Я добре знаю, що кажу. Цій дитині, – тут вона знову звернулася до Казенса, – вже майже рік. Навіть традиційне сімейне вбрання для хрестин було їй замале.

      – Так ось у чому проблема, – промовив Фікс.

      Його мати знову знизала плечима. Вона вже встигла випити увесь напій і тепер задумливо крутила в руці паперянку, немовби дивуючись, куди він міг подітися. У них знову закінчився лід, а без льоду уповільнити процес випивки не вдавалося. Казенс забрав у неї з рук паперянку і знову наповнив її.

      – Хтось же наглядає за малою, – сказав Фікс матері, не питаючи в неї, а стверджуючи як факт.

      – За ким? – перепитала вона.

      – За малою.

      Вона замислилася на мить, наполовину заплющивши очі й киваючи головою, але відповіла йому теща.

      – Хтось, –