Таємна історія. Донна Тартт

Уявіть, якими героями ви б стали.

      – Напівбогами, – сміявся разом із ним Френсіс. – Могли б облаштувати собі трони на міській площі.

      – І місцеві негоціанти платили б нам відкупне.

      – Золотом, павичами та слоновою кісткою.

      – Ага. Розженуться вони. Скоріше сиром чедер і звичайним печивом, – озвався Банні.

      – Кровопролиття – це жахлива річ, – поквапився їх зупинити Джуліан, якого роздратувала згадка про звичайне печиво. – Проте найкривавіші місця в Гомера чи Есхіла дуже часто пройняті найбільшою величчю. Візьміть хоча б для прикладу славетну промову Клітемнестри в «Агамемноні»,[23] яку я просто обожнюю. Камілло, ти ж була нашою Клітемнестрою в «Орестеї». Нічого не запам’яталося? Світло з вікна падало прямо їй на обличчя; у такому яскравому промінні більшість людей здаються блідими, але її чисті, тонкі риси просто купалися в сонці, доки на неї не ставало боляче дивитися, на її світлі та променисті очі з чорними, мов сажа, віями, на золотаве мріння біля її скронь, що поступово переходило в лоск волосся, по-медовому теплого.

      – Трохи пам’ятаю, – мовила вона.

      І, подивившись у точку на стіні, десь вище від моєї голови, вона почала читати строфу. Я не зводив із неї очей. Із ким вона зустрічалася? Може, з Френсісом? Вони багато спілкувались, ось тільки Абернаті, здавалося, не дуже за тими дівчатами упадав. Та не сказав би, що це давало мені хороші шанси, враховуючи товариство, усіх цих розумних багатих парубків у темних костюмах. І на їх фоні я, незграба та провінціал.

      По-грецьки вона декламувала різким, низьким і прекрасним голосом:

      І так він душу, впавши, тут же видихнув,

      А кров, шугнувши з-під заліза гострого,

      Темно-червона, всю мене забризкала…

      Набряклий пагін, певно, не радіє так

      Дощам небесним, як раділа я в ту мить.[24]

      Коли вона закінчила, на певний час запанувала тиша; на превелике моє зачудування, Генрі врочисто зорив на неї з-за стола.

      Джуліан усміхнувся:

      – Який прекрасний пасаж. Ніколи не набридає. Але ж хіба це не викликає моторошних відчуттів: цариця заколола свого чоловіка в купелі, а ми насолоджуємося її словами?

      – Річ у віршовому розмірі, – проказав Френсіс. – Ямбічний триметр. Візьміть, наприклад, чи не найбридкіші фрагменти з «Пекла», де П’єр да Медічіна з відрубаним носом говорить крізь криваву діру у своїй трахеї…[25]

      – Я й гірші випадки знаю, – промовив Чарльз.

      – Я теж. Але та строфа прекрасна саме через terza rima.[26] Завдяки її музиці. Триметр подзвоном лунає в репліці Клітемнестри.

      – Але ж ямбічний триметр часто зустрічається в грецькій ліриці, хіба ні? – запитав Джуліан. – То чому нам перехоплює подих саме від цих рядків? Чому нас не вабить спокійніша та приємніша поезія?

      – Аристотель у «Поетиці» стверджує, – промовив Генрі, – що деякі предмети, як-от трупи, самі по собі викликають біль своїм виглядом, але можуть вбирати

23

Есхіл. «Агамемнон».

24

Пер. А. Содомори.

25

Данте. «Божественна комедія. Пекло».

26

Досл. «третя рима» (іт.), точніше – терцина – строга поезія, написана терцетами зі схемою римування aba bcb cdc і т. д.