Тарас Шевченко: сто днів кохання. Валентин Чемерис

раю веселому зросла,

      Рожевим цвітом процвіла

      І раю красного не зріла,

      Не бачила, бо не хотіла

      Поглянути на божий день,

      На ясний світ животворящий!

      Сліпа була єси, незряща,

      Недвига серцем; спала день

      І спала ніч. А кругом тебе

      Творилося, росло, цвіло,

      І процвітало, і на небо

      Хвалу творителю несло.

      А ти, кумасю, спала, спала,

      Пишалася та дівувала,

      Та ждала, ждала жениха,

      Та ціломудріє хранила,

      Та страх боялася гріха

      Прелюбодійного.

      А сила Сатурнова іде та йде,

      І гріх той праведний плете,

      У сиві коси заплітає,

      А ти ніби не добачаєш:

      Дівуєш, молишся, та спиш,

      Та Матір Божую гнівиш

      Своїм смиренієм лукавим.

      Прокинься, кумо, пробудись

      Та кругом себе подивись,

      Начхай на ту дівочу славу

      Та щирим серцем нелукаво

      Хоть раз, сердего, соблуди.

      Складається враження від читання вірша «Н. Т.», що автор… Даруйте, герой твору підбивав клинці до героїні твору, своєї кумасі, а вона відмовила у зближенні, бо – «ціломудріє хранила». Та «страх боялася гріха». Не якого-небудь, а – «прелюбодійного». Стара діва, вона не «пішла на швидкоплинну любов» – надто старомодна і надто свято дотримувалася чистоти дівочої честі, що для неї була над усе. Волосся вже почало сивіти, а вона ще берегла свою цноту і ніяк не могла знайти собі пари.

      Під кутом зору героя твору, це чи не вада: боятися гріха і незайманість («ціломудріє») зберігати… Тут усе – алегорія. Як і порада героя кумасі хоч раз зайнятися блудом.

      Начхай на ту дівочу славу

      Та щирим серцем не лукаво

      Хоть раз, сердего, соблуди.

      Себто согріши, зайнявшись блудом.

      Сприймати це як серйозну пораду грішити не можна. Це, як уже мовилось, алегорія. Автор поезії «Н. Т.» сам дивується і захоплюється дівочою чистотою своєї кумасі…

      Так закінчилося ще одне кохання молодого Тараса. Але все ще, як здавалося, несерйозне, коли парубок, переповнений молодечою снагою, просто залицяється до гарненької дівчини, ще не маючи наміру з нею побратися, а лише просто…

      Просто пофліртувати. А це всього лише любовна гра, кокетування чи залицяння. Щоправда, до цього Тарас уже захоплювався був – хоча б Амалією. І захоплювався мовби серйозно, а потім і розчарувався.

      Таке ж лучиться і з «дорогою кумасею».

      Хоча… Ще довго він не міг забути, як вона легко, в’юнкою ласкою вислизнула з його обіймів, зарожевіла і, поправляючи кохтину на пишненьких груденятах, сказала відверто і прямо:

      – Облиште, куме. Я – дівиця…

      Не погодитися з її словами він не міг і зітхнув чи не з жалем. І навіть пошкодував, що не з ним вона проведе свої ніченьки шлюбні і не йому віддасться… Який жаль… А раптом… Раптом це його щастя, а він так легковажно відштовхнув його від себе… Та що тепер. Після бійки руками не махають.