Друга фундація. Айзек Азімов

відбувається?

      – Зрада! Як я вже сказав. А з мого боку – усунення проблеми.

      – Ти маєш якісь докази? Якісь факти, припущення, фантазії? Ти з глузду з’їхав?

      – Ні. А ти? Думаєш, Мул просто так відправляє шмаркачів із безглуздими й необачними місіями? Мені вже тоді це здалося дивним. Але я згаяв час, бо сумнівався. Чому він відправив тебе? Бо ти постійно скалишся і вдягаєшся у модні ганчірки? Чи тому, що тобі двадцять вісім?

      – Мабуть, тому, що мені можна довіряти. Чи логічні причини тебе не цікавлять?

      – А, можливо, тому, що тобі не можна довіряти. Що, як виявляється, цілком логічно.

      – Ми що тут змагаємось у парадоксах? Чи це якась словесна гра – хто скаже найменше, використавши найбільше слів?

      Бластер наблизився, а разом із ним і Прітчер. Він зупинився перед юнаком.

      – Встати!

      Ченніс неспішно підвівся, і м’язи його живота навіть не напружилися, коли дуло бластера вперлося в нього.

      Прітчер сказав:

      – Мул хотів знайти Другу Фундацію. Це не вдалося ні йому, ні мені, а оскільки цю таємницю не зміг розгадати жоден із нас, значить, вона добре захована. Тому залишалася ще одна спірна можливість – знайти шукача, який заздалегідь знав, де схованка.

      – І це я?

      – Мабуть, так. Тоді я ще, звичайно, цього не розумів, але мій розум, хоч він і сповільнений, усе ще працює у правильному напрямку. Як легко ми знайшли «край зірок»! З якою дивовижною точністю ти визначив правильне спрямування лінзи серед нескінченної кількості варіантів! А зробивши це, ми знову ж таки вибираємо правильну точку для спостереження! Ти невиправний дурень! Невже ти настільки мене недооцінював, що навіть не замислився над тим, чи проковтну я таку комбінацію неможливих випадковостей?

      – Хочеш сказати, що мені надто щастило?

      – Аж занадто, ніж годилося б будь-якому вірнопідданому.

      – Може, це тому, що в тебе занадто куці уявлення про везіння?

      Прітчер знову тицьнув у нього бластером, хоча на його обличчі, що опинилося навпроти Ченніса, лише холодний блиск очей видавав дедалі більший гнів.

      – Це тому, що тебе найняла Друга Фундація.

      – Найняла? – В голосі Ченніса прозвучало безмежне презирство. – Доведи.

      – Або ти перебуваєш під психічним впливом.

      – Без відома Мула? Це смішно.

      – Із відома Мула. Саме так, мій юний телепню. Із відома Мула. Чи гадаєш, що тобі дали би просто так погратися з кораблем? Ти привів нас до Другої Фундації, як і планувалося.

      – Я намагаюся знайти хоч якесь раціональне зерно у цих безкінечних словах. Можна тебе спитати: чому я мав усе це робити? Якби я був зрадником, то навіщо мені вести вас до Другої Фундації? Чому б мені просто не погасати Галактикою, весело стрибаючи туди-сюди, і знайти не більше, ніж знайшов ти під час усіх своїх експедицій?

      – Заради корабля. Цілком очевидно, що жителям Другої Фундації потрібна для самооборони ядерна зброя.

      – Вигадай щось розумніше. Один корабель нічим їм не допоможе, і якщо вони вважають, що завдяки йому вивчать усю ядерну фізику і наступного року збудують