Друга фундація. Айзек Азімов

уперше нічого не відчув. Ні болю, ні потрясіння – ні навіть відчуття розриву. Він завжди любив Мула. Якщо і був колись час, задовго до того – задовго до цих п’яти коротких років, – коли він вважав, що не любив його, ненавидів його, – то це була жахлива ілюзія. І сама згадка про цю ілюзію змусила його зніяковіти.

      Але він не відчув жодного болю.

      Чи повториться це на зустрічі з губернатором? Чи зіллється все, що було раніше – уся його служба Мулові, усі його життєві устої, – із цим каламутним сном з іншого життя, що міститься в слові «демократія»? Мул – це теж сон, і лише для Тазенди його вірність… Він різко відвернувся.

      Його знову знудило.

      А потім він почув у вусі голос Ченніса:

      – Гадаю, це він, генерале.

      Прітчер знову повернувся. Один зі старійшин мовчки відчинив двері і став на порозі з виглядом, сповненим гідності та спокійної поваги.

      Він сказав:

      – Його світлість губернатор Россема від імені володарів Тазенди з радістю дарує свій дозвіл на аудієнцію і пропонує вам з’явитися перед ним.

      – Звичайно. – Ченніс рвучко підтягнув ремінь і поправив на голові россемітський капюшон.

      Прітчер зціпив зуби. Починався справжній ризик.

      Губернатор Россема не справив особливого враження своїм зовнішнім виглядом. Він був із непокритою головою, і ріденьке світло-коричневе волосся, що вже почало сивіти, додавало йому м’якості. Його кощаві надбрівні дуги похмуро нависали над очима, і ті, оточені мереживом тонких зморшок, здавалися проникливими. Його нещодавно поголене підборіддя було маленьким та м’яким, через що будь-який псевдовчений-фізіогноміст назвав би власника такого підборіддя «м’якотілим».

      Прітчер уникав очей і спостерігав за підборіддям. Він не знав, чи це дасть якийсь результат – якщо взагалі щось може дати результат.

      Голос губернатора був пронизливим і байдужим:

      – Ласкаво просимо до Тазенди. Мир вам! Ви вже поїли?

Четверта інтерлюдія

      Два Спікери проходили повз, і один зупинив іншого.

      – Я маю звістку від Першого Спікера.

      В очах іншого замерехтіло передчуття чогось недоброго.

      – Точка перетину?

      – Так! Можливо, ми доживемо, щоб побачити світанок!

      5. Один чоловік і Мул

      Ніщо в діях Ченніса не вказувало на те, що він усвідомив непомітну зміну у своєму ставленні до Прітчера та в їхніх стосунках. Він відкинувся на спинку жорсткої дерев’яної лави, витягнувши перед собою ноги.

      – Яке в тебе склалося враження про губернатора? Прітчер знизав плечима.

      – Ніякого. Як на мене, він точно не схожий на якогось психічного генія. Напрочуд жалюгідний екземпляр Другої Фундації, якщо припустити, що він до неї належить.

      – Ну, я так не вважаю. Мені важко сказати, який тут можна зробити висновок. Припустімо, ти належиш до Другої Фундації, – Ченніс замислився, – що б ти зробив? Припустімо, ти розумієш, для чого ми тут. Як би ти впорався з нами?

      – Здійснивши