Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

завжди, і язичок мала для дотепів і шпильок гостренький. Як поведе оком і звабним станом, у пана сотника щось і починає, вже забуте, пробуджуватися – чоловік же він, врешті-решт, козак ого-го!

      A дівка вертиться і вертиться перед паном сотником – то звабними грудьми (казали – цицьками), то такими ж сідницями – гм-гм… І до гріха було ближче, ніж рукою подати.

      І гріх швидко лучився, як дівка Олена-Гелена, доки у своїй спочивальні пані Ганна стогнала та скаржилася на болячки, так ось дівка негадано як опинилася в постелі з паном сотником.

      І не один раз – таким звабним ділом одним разом відбутися ще нікому не таланило. І всі вже знали в Суботові, де ночує служниця Олена, тільки сама пані Ганна того ще не відала. А про дівку Хмельницьких дізнався і навіть хтивим оком на неї накинув сусіда – пан Чаплинський. І, як і всі, хто здибувався з Оленою-Геленою, звабою і спокусницею, захопився нею. До всього ж він був удівцем і постійно нудьгував за жіночими пестощами. Вільних жінок у тих краях було не густо, а то і взагалі їх не було, а тут така зваба в сусідів Хмельницьких з’явилася – гріх упустити.

      І помічник старости Даніель Чаплинський вирішив перехопити в сусіда його дівку.

      Староством називалася адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у феодальній Польщі, Великому князівстві Литовському та на загарбаних ними українських та білоруських землях. До складу староства входили одне та більше міст і містечок та кілька сіл. Староства надавали вищим урядовцям за службу.

      На території староства у феодальній Польщі та Литві адміністративно-судові та інші функції в XIV–XVIII ст. здійснював староста, представник монарха.

      Олену-Єлену, вона ж Гелена, всі, хто писав про неї, називали надзвичайно вродливою. Гм… Така вона була насправді, чи це перебільшення? А втім, навколо Чигирина, на степовому кордоні біля самісінького Дикого поля не так уже й багато було вродливих панянок, тож ні в Чигирині, ні в Суботові Олену не було з ким порівняти – наречених там був стійкий дефіцит, тож і просто вродлива, приємної зовнішності Олена здавалася красунею вищого ґатунку. А через згадуваний дефіцит наречених у Богдана Хмельницького швидко з’явився дуже небезпечний суперник – теж удівець і теж у літах, литовський шляхтич Даніель Чаплинський, бувалий воїн, чигиринський підстароста і довірена особа польського хорунжого Конєцпольського.

      Підстароста, помічник старости.

      І що захопило більше Чаплинського та більшу викликало заздрість – чи то молода красуня, коханка сотника, чи його гарно доглянутий маєток у Суботові. А втім, здається, що впливовий урядовець Речі Посполитої вирішив, скориставшися своєю владою та заступництвом магната Конєцпольського, відібрати у Хмельницького і його красуню-коханку, вродливицю Олену Прекрасну, і не менш прекрасний маєток сотника в Суботові.

      Для початку вирішив трусонути його добряче. Та так, щоб він і з хутора Суботів вилетів. Ач який – безрідний сотник! Не таких ламали