Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

Читать онлайн.



Скачать книгу

це її головна ознака. A ще вона – чудова.

      Спокусниця.

      Чарівниця.

      Принадниця.

      Звабниця.

      Гм… Чи не забагато величально-вишуканих епітетів для однієї жінки?

      Для когось, може, й так, для неї – ні. Бо це – ВОНА.

      Вам нічого не кажуть ці епітети, за якими вмирають всі жінки світу? Жаль. А для нього – тоді вже одруженого, батька шести чи семи дітей – вона стала сенсом його подальшого життя, сонцем, що засяяло для нього у другій, завершальній половині життя…

      Кажуть, що жінки завжди мало. A все тому, що жінка, бодай і вродливиця, може бути ще і ще вродливішою та незвичайнішою. І хоч скільки кохай, а її чоловікові все здається мало.

      Такою і була Олена-Гелена, вона ж Мотрона в Суботові. Принаймні такою її сприймав Богдан – йому хотілося ще більше й більше Олени, але… Він хоч і закрутив з нею напропале, та… Самі розумієте – за живої жінки. Ось це дещо й дратувало, даруйте, Богдана. Що жінка його все ще – прости, Господи, – жива. Лежить чи не при смерті, а все їдно не залишає цього суєтного світу – і що вона в ньому такого… гм-гм… знайшла? Поховавши її, Богдан став би жити відкрито з Оленою, а так… Доводилось утаємничувати свою любов.

      Один із авторів про цю пригоду так писатиме (1894 р., журнал «Киевская старина»): «Дружина Хмельницького хворіла і потребувала помічниці. Гелена зуміла зайняти місце і в серці її чоловіка. Але законна супруга була жива, все ще жива, тож доводилось чекати, і Богдан чекав терпеливо, тішачись надією на більш-менш швидку розв’язку… Перспектива чекати, поки помре жона Богдана, не подобалась Гелені». Ось чому вона й прийме пропозицію удівця Чаплинського і піде з ним під вінець…».

      Але це буде потім, а тоді… А тоді Гелена ще чекала смерті господарки Суботова – з останніх сил терпіла й чекала…

      І це все вона – Олена-Гелена.

      Гелена (польською Helena) – фонетичний варіант імені Олена. Геленка, Гелюся, Гелюська, Гелюнька, Гелюсенька…

      Це він її так називав і навіть – а вже гетьманом був, піввіку розміняв, а бач, пісеньку – особливо після їхнього зближення, – наспівував:

      Ой лугом, лугом вода йде,

      А попід лугом стежечка.

      Ой туди Гелена ходила,

      З луговою водою говорила…

      (Можливо, Гелена – від hele – сонячне світло. Або helene – смолоскип.) Boна й була для нього сонячним світлом, весняним сонечком, що на схилі літ нарешті заглянуло в його віконечко і зігрівало його довгі роки. І він, як метелик темної ночі, летів до своєї Оленки. І для нього вона була Оленонька, Оленочка, Оленуся, Оленця, – чи й Лена, Леночка, Ленуся, Єля, Ляля. А вона однаково радісно відгукувалася на обоє імен – Олена і Гелена.

      І це була вона, вона, ВОНА – Олена-Гелена Чаплинська, його чарівниця, його звабниця, принадниця-спокусниця і сонце весняне у другій половині його життя. Вже на схилі віку.

      Де вона взялася в Суботові, на хуторі його, з яких країв вигулькнула, чийого роду-народу – того ніхто гаразд не знав. І він теж. Вигулькнула, ніби нізвідки. A