Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

Читать онлайн.



Скачать книгу

у зраді, тож я маю наказ тебе арештувати.

      – У зраді? У якій… з-раді, – на мить аж отетерів сотник, але йому не дали отямитись, вмить скрутили руки, кинули на якийсь візок, запряжений двома кіньми, реєстровці його оточили з усіх боків і помчали…

      Куди?

      Отямився Богдан Хмельницький у підземеллі якогось замку – вогкому і напівтемному. На мокру кам’яну підлогу кинули оберемок сіна.

      – Сиди! – і важкі металеві двері зі скреготом зачинилися.

      – Я буду… буду скаржитись, – кричав сотник. – Це самоуправство Чаплинського, і воно так йому не минеться!

      Але розумів, у яку небезпечну ситуацію він потрапив. Тюрма… Глибоке підземелля замку, що пильно охоронявся. Вийти звідси непросто, закони і право тут не діють, у цій в’язниці його без суду і слідства можуть прикінчити. І ніхто й знати не буде, де подівся сотник Богдан Хмельницький. Та ніхто й уваги на його зникнення не зверне – пропав чоловік, то й пропав. Нині людині пропасти запросто – всюди беззаконня, свавілля і влада не закону, а сильного. В Україні свавільничає шляхта. Треба якось рятуватися. Та як?

      Але життя йому врятувала вона, підступна Олена, яка зрадила його з його ж кривдником, шляхтичем Чаплинським. Хоч як дивно, але дізнавшись, що Богдан Хмельницький у підземеллі замку свого нового чоловіка, шляхтянка раптом заступилася – щось людське в ній ще лишилося, – за свого колишнього коханця, чиїй жінці вона допомагала вести господарство. І – що було, те було, – крутила з Богданом. Вона й умовила Чаплинського відпустити Хмельницького.

      Про це Богдан Хмельницький так згадуватиме:

      «Чаплинський тяжко мене знеславив, збезчестив чотириденним триманням у тюрмі між ув’язненими злодіями, і якби не Чаплинська, добродійна і милосердна до людей, які гинуть – тут він улестив пані Олені, хоча нічого не перебільшив: вона й справді визволила його з тюрми, де він сидів разом зі злодіями аж цілі чотири дні, – якби вона не допомогла мені у тій тюремній неволі своїми просьбами, не минувати б мені помсти жорстокого тирана, її чоловіка».

      Він її ще любив і любив ніжно, хоч вона вже була жоною іншого, його кривдника і тирана, і носила законно його прізвище, Чаплинська.

      І вона вмовила мужа свого, Чаплинського, і той велів відпустити Богдана.

      Тільки заради Олени. Вона так прохала відпустити Хмельницького, не марати руки його смертю. Бо він і мертвий між ними стоятиме…

      Чаплинський її зрозумів і заради неї…

      Заради дружини велів відпустити затятого свого ворога – це ж треба!

      Не хотів псувати відносини з коханою, яку любив над усе і якою дорожив. Тому й не хотів, щоб між ними та їхньою любов’ю стояла тінь загубленого сотника. Хай щезає куди хоче, але подалі від Чаплинського, щоби він більше його й одним оком не бачив.

      І сотник Богдан Хмельницький, дякуючи Олені, коханці своїй, а тепер жоні Чаплинського, опинився на волі. Навіть за ворота замку вийшов – брама за ним зі скреготом зачинилася, – а все ще не міг повірити, що його випустили з в’язниці, і подумки дякував Олені, яка зберегла