Принц України. Тимур Литовченко

Дівчина лежала на лівому боці, трохи виставивши вперед і зігнувши в коліні поранену ліву ногу. Коли до палати в супроводі самого головлікаря увійшов неочікуваний відвідувач, пацієнтка озирнула його каламутним поглядом і відчутно здригнулася. Отже, помітила в правій петлиці мундира подвійну руну «зіг» і зрозуміла, хто до неї завітав. І дуже злякалася. Що ж, це добре: того, хто боїться, легше підкорити…

      Втім, відвідувач одразу ж вельми привітно запосміхався і запитав тоном якомога більш невимушеним:

      – Добридень, фройляйн! Як ви почуваєтеся?

      – Що вам від мене потрібно? – замість відповіді запитала дівчина, причому в її голосі відчувалася неприязнь, дуже схожа на ненависть. У цьому не доводилося сумніватись, попри специфічний «російський акцент», щодо якого головлікар був, поза сумнівом, правий… Ну що ж, так і має бути: повною мірою відчуваються наслідки більшовицької пропаганди!

      – Перш за все хотілося б, щоб ви змінили гнів на милість і відповідали бодай трішечки привітніше, – галантно мовив гауптштурмфюрер і додав: – Все ж таки йдеться про вашу подальшу долю, фройляйн…

      – Повторюю: що вам від мене потрібно?

      Цього разу дівчина процідила своє запитання крізь зціплені зуби. До того ж затремтіла ще помітніше.

      – Я ж попереджав, що через контузію фройляйн росіянка надзвичайно дратівлива, – голосно прошепотів головлікар. Відвідувач кивнув (тим самим даючи зрозуміти, що про все пам’ятає, все прекрасно розуміє – однак просто змушений робити своє), але все ж звернувся спочатку до пораненої:

      – З вами, фройляйн, хотілось би переговорити відверто і без свідків. А тому…

      Після чого проникливим тоном звернувся до головлікаря:

      – Гер лікар, чи могли б ви залишити нас наодинці?

      – Але-е-е… З якого це дива?! – обурився той.

      – Ви ж прочитали пред’явлений вам припис. Там все сказано.

      – Ну, якщо так… тоді зрозуміло.

      Всім своїм виглядом демонструючи невдоволення і протест, головлікар неквапом пройшов до вхідних дверей і мовив, перш ніж вийти:

      – Пам’ятайте, що я говорив про поточний стан фройляйн. А тому спробуйте не провокувати жодних проявів бурхливих емоцій з її боку. Я просто не хочу неприємностей ні собі, ані комусь іще… І останнє: я буду неподалік. Почекаю завершення вашої бесіди тут, за дверима. Якщо станеться щось непередбачене – просто покличте мене.

      Двері зачинилися. Відвідувач і поранена балерина залишилися сам на сам.

      – Чудово! Тепер нарешті можна поговорити без зайвих свідків, – більше не криючись, гауптштурмфюрер широко посміхнувся і повторив своє первісне запитання: – Отже, я хотів би знати, як фройляйн почувається насправді? Без обману. Повірте, для мене це справді дуже, дуже важливо!

      – А я втретє повторюю: що вам від мене потрібно?

      – Фройляйн впирається… Дарма, дарма!

      Відвідувач наблизився до ліжка пацієнтки і заговорив дещо тихіше, ніж раніше, зате максимально довірчим тоном:

      – Ви