Принц України. Тимур Литовченко

розумію, розумію… Росіяни називають його «плащ-наметом». Тоді розумію, так… Але втім… Стривайте! Ви ж тільки-но стверджували, що фройляйн була в червоній пачці та ще й у червоних пуантах, а тепер раптом говорите про військовий плащ-намет…

      – Ні-ні, ви не зрозуміли: цей величезний плащ був накинутий зверху червоної балетної сукні й геть приховував її. А якщо якісь там деталі незвичайного сценічного вбрання й визирали назовні, то в метушні під час артобстрілу їх цілком могли сприйняти як кров. Тому під час відходу росіяни навіть не підійшли до фройляйн.

      – А як же її товариші? Інші артисти, себто…

      – Хтозна! – Головлікар лише плечима знизав. – Очевидно, відступили разом з російськими солдатами, вважаючи балерину вбитою. Наша контратака на тій ділянці фронту була несподівано успішною на тлі загального відходу вермахту з території генерал-губернаторства, який має місце останнім часом і який…

      – Е-е-е, гер лікар! – Гауптштурмфюрер примружився і погрозив головлікареві пальцем. – Не годиться так говорити, будьте ласкаві добирати слова, обговорюючи ситуацію на фронті. Самі знаєте, чим може скінчитися сіяння панікерських настроїв у військовий час.

      Головлікар зрозумів, що перед ним все ж таки представник СС (хоча і належить він до фронтовиків з ваффен-СС[5]), та опустив очі додолу.

      – Втім, не зважайте. Я збережу в таємниці вашу оцінку поточної ситуації. Як інтендант фронтової гренадерської дивізії, а не якийсь там тиловий пацюк, я сам бачу дуже багато чого. Тому давайте-но краще повернемося до балерини-росіянки… До речі, нагадайте, як звуть цю фройляйн?

      – Олександра Тимченко.

      – Ну так, звісно… Отже, при раптовому відступі її кинули свої ж, визнавши вбитою. Себто вона серйозно постраждала?

      – Ну-у-у, це з якої точки зору дивитися.

      – Себто? Я, знаєте, хотів би дізнатися про всі подробиці.

      – А навіщо це вам, гер гауптштурмфюрер?

      Головлікар і відвідувач втупилися один на одного і деякий час мовчали. Першим здався есесівець:

      – Я не знаю, як вбачається подальша доля цієї балерини вам або комусь іншому, але особисто мені хотілось би залучити фройляйн росіянку на службу до нашої дивізії. Після повного одужання, зрозуміло.

      – На службу?! Ах, он воно що…

      – Ну так. От саме тому і хотілося б докладно дізнатися, що з нею.

      – А-а-а… в якій якості вона може служити у вашій дивізії?

      – Гер лікар, скажіть, а ви самі якої думки з цього приводу?…

      Висловити свою думку головлікар не зміг, замість цього відкинувся назад і гучно зареготав. Відвідувач анітрохи не зніяковів, а з доволі-таки байдужим виглядом чекав, доки раптові веселощі нарешті минуться. Дочекавшись слушного моменту, зауважив вельми буденним тоном:

      – Абсолютно вірно, вона може, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу пораненим бійцям. Яких буде ще чимало, на жаль.

      – Першу… ха-ха!.. Допомогу?… Ха-ха!.. Вона?… Хи-хи!..

      За інерцією головлікар все ще продовжував посміюватися. Відвідувач же залишався серйозним:

      – Всі,

5

Військові формування СС, утворені з т. зв. «резервних військ СС».