Щоденник Іноземця. Владислав Вікторович Манжара

ніколи не бачили вовка?

      – 

      Ні. Ніколи таких тварин не зустрічав.

      – 

      На інших Землях їх нема. Є схожі, але не такі.

      – 

      Вовки небезпечні. Краще десь заховатись, поки він тебе не побачив.

      – 

      Я так і зробив.

      – 

      Розповідають, що деякі племена на півночі, змогли приручити вовків, і тепер вони їм допомагають на полюванні. Якщо там хтось залишив ся.

      – 

      А в ваших краях хтось приручив вовка?

      – 

      Ні. Про такі подвиги Я не чула.

      – 

      Які тварини тут водять ся взагалі. Вовки ж хижі, так? Їм треба чимось харчуватись.

      – 

      Тут також водять ся олені, кози, зубри. Це лиш ті що Я сама бачила. А також подекуди можна зустріти ведмедів або тигрів.

      – 

      Оленів Я бачив. Ми з Батьком часто на них полювали. Але це було давно… Тобі напевно не цікаво буде чути про просте полювання.

      – 

      Не хочеш розповідати про полювання, розкажи про свою Землю.

      Я опустив погляд до низу. Кілька секунд мовчав. Важко вже було згадати, як там було красиво. В голову полізли картини, які не витягувались на світло вже багато років. Я подививсь на Вѣдану і сказав:

      – 

      За світило на небі ми мали звезду. Таку от маленьку систему ми мали. В ній була лише одна Земля, придатна для життя. Звезда була червоних відтінків, а небеса були не такі як тут. Небеса були зеленуваті. Таких небес Я більш ніде не бачив за весь період моєї подорожі. – Я замовк. Картини були на стільки сильні, що мої очі потроху наливалися сльозами. Я посміхавсь. Не думав, що ці спогади спричинять такий ефект, але це було водночас приємно.

      – 

      Напевно красиво. – Вѣдана відвела погляд. – Не продовжуй, якщо це так важко для Вас. Напевно Ви давно не були дома.

      – 

      Все добре. Давно вже не згадував про неї. Зазвичай Я постійно був зайнятий чимось. Зараз зрозумів, що так Я тікав від цих думок. Вони виявились не такими і страшними. Або вже пройшло достатньо часу.

      – 

      Давай краще поговоримо про майбутнє. А от скажи, ти ще відправиш ся подорожувати?

      – 

      Думаю, якщо Я знайду хорошого механіка та деталі, то зможу знову подорожувати.

      – 

      А… Ви зможете мене взяти з собою?

      Я поклав руку їй на плече. – Якщо Я кудись летітиму, то обов’язково візьму тебе з собою.

      – 

      І Ви покажете мені зелені небеса? – Її наївні очі дивились просто мені в душу.

      – 

      Якщо ми їх знайдемо.

      – 

      Що значить «Якщо ми їх знайдемо?» А ваша земля… З нею щось сталось?

      – 

      Була війна. Проти нас застосували

      найсильнішу зброю і розкололи мою землю на дві частини…

      В цей момент вона все зрозуміла і обняла мене.

      – 

      Мені так шкода. З нею сталось щось на зразок нашого горя?

      – 

      Ні. Це була війна, а війна ніде не міняється. Ми програли і нас