Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор

за одне нинішнє об’єднання з Польщею Литви і Малоросії з колишнім безпосереднім заволодінням Польщею Галичини, котра в цьому об’єднанні, в договорах і пактах, при тому укладених, не мала жодної участі.

      Одначе Казимир Великий, об’єднуючи Галичину з Польщею, будучи в переконанні своєї справедливості і поважаючи угорців, що завше нею цікавилися, зрівняв в усіх привілеях шляхетство і народ тамошній з шляхетством і народом польським, а рівномірно і релігію руську грецького обряду з релігією католицькою римською і утвердив все те своїми привілеями та пактами. І ся частина Малоросії, також як і вся та земля, ніколи зброєю польською упокорена не була, а лише допомогою польською і литовською визволена од інших володарів і претендентів, якими були татари і угорці. Доказом тому є, між іншим, привілей короля Казимира Великого, даний 1339 року, березня 17-го дня такого змісту: «Обачивши утиски і фрасунки люду руського, оскуділого княжатами тутешніми, і як їх нівечать королі угорські, виродки нахабних Белів і Коломанів, які здавна землю ону собічили і нищили без слушних причин, але начальством і зрадами, захищаємо і приврочуємо люд той до держави і королівства на вічні часи, яко ж єсть він нам єдиноплемінний, від одної крові нашої сарматицької породжений і нам теж кревною посесією приналежний, поневаж ми од предків наших і княжни галицької уроджені єсьми, і прето устовуємо, жеби земля Галицька з її князівствами, поділена на воєводства і повіти, прилучена і з’єдночона зоставала за Короною і державою Польською вічно і безповоротно і жеби оборона їй була певна і неодмовна. Лицарству ж руському, вйосками та околицями мешкаючому, мати права свої і свободи на добра і набутки зупельне, як се встановлено шляхетному лицарству польському, з яким єдночитися тим, як з рівними і вільними у всіляких справах і урядах, і вибори судовії чинити, і в них судитися по одному праву коронному польському. Теж і поспільству бути на одних правах і повинностях з поспільством польським. А належатиме до віри, альбо релігії, католицької руської, то мати її в одному з релігією католицькою польською, яко ся здавна так вони були; а диспута о єдностях їхніх належить до капланства, а не мирського люду, яким бути межи собою злагодне і боронити Отчизну і всілякий інтерес їй справувати кождому в своїй вірі свобідно і без зневаги».

      Після об’єднання Малої Росії з державою Польською першими в ній гетьманами зоставлено нащадків природних князів руських Світольдів, Ольговичів, або Олельковичів, і Острозьких, які за правом спадщини, визнаним і завше шанованим королями польськими і великими князями литовськими, урядували своїм народом уже в якості гетьманів та воєвод за конституціями королівства, а не за гідністю князівською. І се продовжилось до припинення їхньої династії по чоловічій лінії, що і в Литовському князівстві з тамошніми князівськими родинами влаштовано було і так само продовжувалось. З тих гетьмануючих князів руських Венцеслав Світольдович, захищаючи воїнством своїм спільне королівство Польське