Название | Марія Антуанетта |
---|---|
Автор произведения | Стефан Цвейг |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1932 |
isbn | 978-966-03-7706-6 |
Хоч і Австрії, і Франції вкрай потрібна була ощадливість, та весілля влаштували з якнайбільшою розкішшю та пишнотою. Пасти задніх не хотіли ні Габсбурґи, ні Бурбони. Палац французького посольства у Відні виявився замалим для півтори тисячі гостей – сотні робітників поквапно спорудили прибудови, а тим часом у Версалі для весільних урочистостей збудували цілий театр. Тут і там для двірських постачальників, кравців, ювелірів, каретників настали благословенні часи. Щоб везти лише саму принцесу, Людовік XV замовив Франсьєнові, двірському постачальнику в Парижі, дві дорожні карети ще не баченої пишноти: були вони з дорогого дерева й блискучого скла, всередині оббиті оксамитом, зверху щедро оздоблені малюванням, ще й увінчані коронами, – до того ж мали чудові ресори і рушали з місця, тільки-но їх потягнути. Для дофіна й королівського двору пошили нове святкове вбрання, засіявши самоцвітами, великий «Пітт», найдорожчий тогочасний діамант, прикрашав весільного капелюха Людовіка XV. Не менш пишний посаг готувала дочці Марія Терезія: мережива, виплетені для цього в Мехелені, найтонша білизна, шовки й самоцвіти. І нарешті сват, посол Дюрфор, прибув до Відня, давши чудовий спектакль віденцям, що безтямно кохались на видовиськах: сорок вісім карет шестернею, серед них дві скляні дивовижі, повільно й велично котилися заквітчаними вулицями до Гофбурґу, самі лиш нові лівреї ста сімнадцяти слуг і охоронців, що супроводили свата, коштували сто сім тисяч дукатів, а ввесь виїзд не менш ніж триста п’ятдесят тисяч. А далі пішло свято за святом: офіційне сватання, врочисте зречення Марією Антуанеттою перед Євангелієм, розп’яттям і в сяйві пломінких свічок своїх австрійських прав, вітання двору й університету, військовий парад, святкова вистава в театрі, прийом і бал у Бельведері для трьох тисяч осіб, ще один прийом і вечеря для півтори тисячі гостей у Ліхтенштейнському палаці, нарешті 19 квітня укладення шлюбу per procurationem[3] у церкві Святого Авґустіна: дофіна заступав ерцгерцог Фердинанд. Потім іще одна затишна родинна вечеря і 21-го врочистий від’їзд, останні обійми. Живою вуличкою з шанобливо застиглого люду в кареті французького короля колишня австрійська ерцгерцогиня Марія Антуанетта поїхала назустріч своїй долі.
Тяжко засумувала Марія Терезія, розлучившись із дочкою. Довгі роки пристаркувата змучена жінка, дбаючи про могутність Габсбурзького дому, прагла цього шлюбу, як найбільшого щастя, та все ж в останню мить занепокоїлась долею, яку сама ж призначила дочці. Якщо глибше зазирнути в її листи і життя, то побачимо: для цієї трагічної владарки, єдиного великого монарха Австрійського дому, корона давно вже стала тягарем. Незмірним клопотом і нескінченними війнами супроти Пруссії й Турції, Сходу й Заходу боронила вона цілісність цієї збудованої на шлюбах і в певному розумінні штучної імперії, але саме тепер, коли держава здавалася найміцнішою,
3
За дорученням (