Тінь вітру. Карлос Сафон

що виною всьому серце, – і, либонь, вони мали рацію. Коли мама померла, я оселилася в дядька Ґуставо – єдиного родича за материнською лінією, який лишився в Барселоні. Коли я була малою, дядько Ґуставо часто бував у нас і завжди дарував мені книжки. Я дуже люблю його. Хай інколи він поводиться зухвало – у нього добре серце, і нехай Господь благословить його. Щовечора, навіть коли сам валиться з ніг, він читає для мене кілька сторінок.

      – Я можу читати для вас, панно Кларо, – чемно запропонував я – і відразу ж пожалкував про власне нахабство.

      Справді, чим я можу стати для Клари? Або докучним тягарем, або посміховиськом…

      Однак вона повільно кивнула головою, підбадьорливо всміхнулася й відповіла:

      – Дякую, Даніелю. Мені було б приємно.

      – Коли забажаєте!

      – Але, на жаль, у мене більше немає примірника «Червоного будинку», – сказала Клара. – Мсьє Рокфор відмовився з ним розлучатися. Я могла б переказати тобі зміст, але це буде все одно що сказати про собор: це купа каміння зі шпилем нагорі.

      – Я певен, ви кращий оповідач, – захлинаючись, відповів я.

      Жінки безпомилково здогадуються, коли в них безтямно закохується чоловік, особливо коли цей чоловік молодий і до того ж дурний. Я відповідав обом цим критеріям. Клара Барсело могла б прогнати мене, але я волів думати, що її сліпота дає мені право на помилку і що моя єдина провина – зворушлива відданість жінці, вдвічі старшій за мене. Я розмірковував: чи вона щось у мені знайшла, що схотіла стати моїм другом? Але що? Лише бліде віддзеркалення себе самої, відлуння власної самотності… Адже ми обоє були втікачами, які шукають під корінцями книжок інший світ – світ власних мрій.

      Минуло дві години, перш ніж повернувся Барсело з котячою усмішкою на вустах, – але мені ці дві години здалися лише двома хвилинами… Книгопродавець віддав мені книжку й підморгнув.

      – Добре перевір її, малий. Я не хочу, щоб ти повернувся до мене і сказав, що я поміняв її, га?

      – Я вірю вам, – відповів я.

      – Дурниці. Нещодавно те саме я почув від одного туриста, який був переконаний, ніби Гемінґвей винайшов тушковану фабаду[6] під час кориди на день святого Ферміна. То цей дивак купив примірник «Гамлета» з автографом Шекспіра, поставленим кульковою авторучкою! Уявляєш? Тож пильнуй – у нашій справі не можна довіряти навіть алфавітним покажчикам!

      Уже сутеніло, коли ми вийшли з бібліотеки на вулицю Кануда. Спека спáла, і свіжий вітерець прогулювався містом. Барсело стяг пальто та накинув на Кларині плечі.

      – Якщо ви не заперечуєте, – невпевнено промовив я, – я можу зайти до вас завтра і прочитати панні Кларі кілька розділів із «Тіні вітру».

      Барсело скосив на мене очі й глухо розсміявся.

      – Хлопче, ти біжиш поперед потягу! – пробурмотів він, але в його голосі чулася згода.

      – Гаразд, якщо це незручно, можна іншим разом чи…

      – Це залежить

6

Fabada – астурійська страва з квасолі, кров’яної ковбаси та сала.