Легіон Хронос. Юрій Сорока

Тепер він ставився до них як до чогось, що було само собою зрозумілим. Вправно крутив кермом, кидаючи джип у вузькі проміжки між автомобілями у заторах, вдавлював педаль акселератора у підлогу на більш вільних дільницях шляху і швидко просувався до виїзду з міста. Фари, як і напередодні, вихоплювали з темряви чорні дерева, сиві стіни будинків і пусті тротуари мертвого міста, але Дмитро не відчував себе покинутим. У нього була мета, а розмова з батьками доводила – про нього пам’ятають і йому допоможуть. Тому, що це був не сон. Дмитро навіть не намагався осмислити, чим була та розмова, але у її реальності сумнівів не мав. Залишилось розібратись у ситуації, і саме це допоможе зробити візит на вулицю Квіткову.

      Варварів Дмитро помітив, коли до кільця на виїзді з міста залишалось не більше кілометра. Їхній низький спортивний кабріолет вискочив з бічної вулички і швидко помчав напереріз автомобілю Дмитра. Переслідувачі махали руками, наказуючи зупинитись. Помітивши їх, Дмитро навіть не здивувався. Перемкнув передачу на вищу і додав газу, кинувши машину на протилежний переслідувачам тротуар. Швидко об’їхав кілька схожих на пусті акваріуми тролейбусів, відпихнув бампером переповнений сміттям контейнер і переїхав велосипед, який лежав просто на тротуарі. На мить втратив з поля зору переслідувачів. Побачив світло їхніх фар, коли, залишивши позаду кільце, мчав широкою стрічкою автостради у долину. Здивовано відзначив: не дивлячись на те, що спідометр його машини показував півтори сотні кілометрів на годину, кабріолет переслідувачів швидко до нього наближався. Вилаявшись, Дмитро спробував додати швидкості і вже за хвилину входив у небезпечний поворот на швидкості майже у двісті кілометрів на годину. На переслідувачів це не справило враження – невеличкий присадкуватий автомобіль продовжував рости у дзеркалах заднього огляду.

      Коли стрілка спідометра вказала на швидкість у двісті десять кілометрів за годину, Дмитро зрозумів, що відірватись від переслідувачів він не зможе. Потрібно було вдаватись до інших заходів. Інакше неповороткий «хаммер» легко вилетить з дороги, перетворившись для Дмитра на оригінальну тюнинговану домовину. Крім того, максимальна швидкість автомобіля переслідувачів, очевидно, була значно вищою від тієї, на яку спроможний позашляховик. Дмитро підняв ногу з педалі акселератора і, обмислюючи свій наступний крок, заходився спостерігати, як кабріолет порівнявся з ним, зайнявши ліву смугу руху. Один з чоловіків у кабріолеті вказав на автомобіль Дмитра стволом автомата.

      – Зупинись! – почув Дмитро крізь шипіння вітру за вікном. – Я наказую тобі зупинитись!

      Дмитро посміхнувся крижаною посмішкою і продемонстрував у вікно середній палець руки:

      – Де твій нагрудний знак і патрульний автомобіль, бовдуре? – сказав він, намагаючись виглядати безтурботним.

      Кабріолет трішки додав швидкості і почав підрізати автомобіль Дмитра, примушуючи його притиснутись до обочини. У відповідь Дмитро