По той бік раю. Френсис Скотт Кэй Фицджеральд

Читать онлайн.
Название По той бік раю
Автор произведения Френсис Скотт Кэй Фицджеральд
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 1920
isbn 978-966-03-7711-0



Скачать книгу

Звучить, мабуть, дико, але я б цього нікому не сказав, окрім тебе.

      – То пиши, чого чекаєш? Одрости волосся і пиши вірші, як отой Д’Інвільє в «Літературному клубі».

      Еморі ліниво дотягнувся до стосу журналів на столі.

      – Читав цю останню пробу пера?

      – Ніколи не пропускаю. Вони виняткові.

      Еморі гортав номер.

      – Ого! Він що – першокурсник? – сказав він із подивом.

      – Ага.

      – Послухай оце! Господи!

      Говорить служниця:

      Чорне покривало вкрило земну твердь,

      Як білі конуси, у срібному полоні,

      Гойдають полум’я свічок вітри,

      Як тіні, що зникають на долоні,

      О, Піє, Помпіє, – ходім скоріше геть…

      – І що б це мало означати?

      – Це сцена в ідальні.

      Вознісши руки, наче крила, догори,

      Лежить вона на білім покривалі,

      Немов святої лик її прекрасний,

      Молю, Куніццо, вийди із пітьми!

      – Господи, Керрі, про що воно? Присягаюсь, я геть не розумію, хоч сам полюбляю літературу.

      – Це все досить цікаво, – позіхнув Керрі. – Правда, коли щось таке читаєш, то на думку спадають катафалки і скисле молоко. Але це – не найкращий його витвір.

      Еморі жбурнув журнал на стіл.

      – Нехай, – зітхнув він. – Я просто не знаю, що робити. Я й сам десь відірваний від загали, але недолюблюю всіляких диваків. Не можу ніяк вирішити, чи далі плекати свій хист і стати, приміром, видатним драматургом, чи плюнути на все і стати принстонським зализою?

      – А навіщо вибирати? – знизав плечима Керрі. – Краще плисти за течією, як я. Я взагалі збираюсь грітися в промінні слави мого брата Берна.

      – Я не можу плисти за течією – я хочу бути помітним. Я хочу мати вплив, хоча би з-поміж студентів. Скажімо, або бути головним редактором «Принстонівця», або президентом «Трикутника». Я хочу, щоби мною захоплювались, Керрі.

      – Ти надто забагато про себе думаєш (Еморі ця думка здивувала).

      – Ні, я й про тебе теж думаю. Ми маємо спілкуватись із рештою курсу, повсякчас, особливо зараз, коли так приємно бути снобом. Я б, наприклад, хотів привести якусь кралечку на бал у червні, але щоб я зміг бути при цьому невідпорно елегантним. І представити її всім нашим серцеїдам і футбольним капітанам, і таке інше…

      – Еморі, – сказав Керрі, втрачаючи терпець, – ти ходиш по колу! Якщо хочеш прославитись – займись, нарешті, чимось, якщо ні – просто розслабся. – Він позіхнув. – Ходімо, нехай кімната трохи провітриться, бо ми тут накурили. Гайда вниз, подивимось футбольне тренування.

      Еморі знехотя приєднався до цієї пропозиції. Він вирішив, що злет його кар’єри почнеться з наступної осені. А поки можна разом із Керрі влаштовувати веселі оказії у стінах «Універу 12».

      Вони підкладали лимонний пиріг у ліжко бідолашного єврейського хлопця, або залишали весь будинок без газу, вимкнувши нагрівач у кімнаті Еморі, що дуже спантеличило пані хазяйку і місцевого слюсаря; перенесли пожитки «плебеїв-пияків»