Полювання на дрохв. Петро Лущик

збираються в Нью-Йорк. Завтра будуть в посольстві.

      – Зробіть все, щоб разом з Стрепетом візи отримали і ми.

      На тому кінці поклали трубку.

      В готелі на Стрепета чекав лист з Дарема. Не піднімаючись у номер, Тед вмостився у кріслі бару справа і розірвав конверт. Мері уважно дивилася на нього. Всередині виявився ще один конверт. Очі Стрепета засвітилися.

      – З дому! – сказав він.

      Похапцем відкрив другий конверт. На коліна випав складений учетверо листок.

      «Дорогий Федю!

      Кожен раз, отримуючи твій лист, ми з татом радіємо й дякуємо Богові за нього. Ми неначе розмовляємо з тобою, неначе ти нікуди не від’їжджав. От і минулий лист також приніс нам радість, лише дещо засмутило нас те, що ти не можеш приїхати на канікули. Вишня, яку ти посадив, скоро буде червона. Вона не дочекається тебе. Але якщо ти сказав, що не приїдеш на літо, то, значить, не можеш. Ми розуміємо, що прилетіти додому багато коштує.

      Федю! З нашого села багато людей виїхало за кордон на роботу. Навіть поїхав твій друг Микола. В Португалію. Всім селом збирали йому гроші на дорогу. Ми також дали. Хто знає, може десь зустрінетесь.

      Сестра Оксана вже закінчила другий курс і канікули пробуде вдома.

      Ти пиши нам. Не забувай.

      Мама і тато.»

      Тед підвів очі.

      – Ти не уявляєш, що для мене значать листи з дому, – сказав він.

      – Не уявляю, – призналася Мері. – У нас не має такої прив’язаності до батьків. Я більше англійка, ніж українка.

      – Зайдемо до мене, – запропонував Тед.

      – Не тепер. Вже темніє, а додому їхати далеко. Давай поговоримо тут.

      – Добре, тільки замовлю щось.

      – Не треба. Після дідового частування я не їстиму до завтрашнього вечора, – усміхнулася дівчина. – Просто так.

      – Згоден. Де ми житимемо в Нью-Йорку?

      – В передмісті живе сестра моєї бабці. Нікого у неї немає. Вона зрадіє, коли я приїду до неї.

      – А я? Як вона сприйме мене?

      – Якщо ти приїдеш зі мною, то буде все в порядку.

      – А потім?

      – Найперше, в публічну бібліотеку. Там зібрані матеріали з усього світу. Не виключено, що ми знайдемо щось, варте уваги.

      – Це перше. А далі?

      – Моя бабуся має зв’язки з тамтешніми українськими організаціями. Не знайдемо в публічці, пошукаємо щастя там.

      – Мері, ти знахідка!

      – Я знаю, – згодилася Мері. – Добре, зустрінемось завтра тут же.

      6

      Нью-Йорк зустрів їх неймовірною спекою. Термометр зашкалював за стоградусну позначку. І хоча це були лише градуси Фаренгейта, від цього не ставало прохолодніше. Здавалося, сонце вирішило повністю спекти це яблуко, як називали своє місто жителі. Від величезної кількості розпечених хмарочосів несло таким жаром, що вулиці багатомільйонного міста були майже пусті. Всі поховалися в кафе, парках або виїхали на літо на північ, в сусідню Канаду, туди, де хоч трохи прохолодніше.

      Така погода давала Теду і Мері певні переваги: менше людей заважатиме їм працювати.

      Митні