Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

припустімо таку цифру. Якщо грип смертельний на дев’яносто дев’ять відсотків, то він вигубив на хрін двісті вісімнадцять мільйонів людей – тільки у нас, – він поглянув на вражене обличчя Стю й похмуро кивнув. – Може, все й не так страшно, але, відштовхуючись від цієї цифри, можна робити доволі вірогідні припущення. А фашисти порівняно з ним – просто діти, чи не так?

      – Боже мій, – промовив Стю.

      – Але все ж у живих залишається понад два мільйони людей – п’ята частина Токіо, чверть Нью-Йорка до епідемії. І це тільки в нас. Потім, гадаю, із них кожен десятий не пережив наслідків епідемії. Вони, я б висловився так, стали жертвами постепідемічного шоку. Такі, як, наприклад, бідолаха Марк Бреддок з апендицитом – а ще нещасні випадки, самогубства, та й убивства теж. Отже, лишається мільйон і вісімсот тисяч. Але ми підозрюємо, що є і якийсь Супротивник, чи не так? Отой темний чоловік, який нам сниться. Десь на захід від нас. Там сім штатів, які можуть офіційно вважатися його територією… якщо він справді існує.

      – Гадаю, що таки існує, – мовив Стю.

      – І в мене таке відчуття. Але чи не володіє він, попросту кажучи, всіма людьми отам? Я так не вважаю – не більше, ніж матінка Ебіґейл автоматично володіє рештою сорока одним штатом континентальних США. Думаю, що люди поки що повільно дрейфували – і такому стану речей настає кінець. Вони групуються. Коли ми вперше обговорювали це в Нью-Гемпширі, я собі уявляв десятки дрібненьких спільнот. Не зважив я – бо не знав – на нездоланне тяжіння двох протилежних снів. То – новий факт, який ніхто б не міг передбачити.

      – То ти хочеш сказати, що у нас в результаті буде дев’ятсот тисяч людей, і в нього – дев’ятсот тисяч?

      – Ні. По-перше, майбутня зима забере свою частку. Забере її тут, а маленьким групкам, які до першого снігу сюди не дістануться, буде ще тяжче. Ти розумієш, що у Вільній зоні в нас поки що немає жодного лікаря? Наш медперсонал складається з ветеринара й тієї-таки матінки Ебіґейл, яка позабувала більше дієвих рецептів народної медицини, ніж ми з тобою вивчимо за все життя. Але ж дуже мило вони б виглядали, коли б намагалися вживити тобі залізну пластину в череп, якщо ти впадеш і розіб’єш голову, правда ж?

      Стю гигикнув.

      – Старий Рольф Деннемонт, мабуть, витяг би свій «ремінгтон» і некролога б настукав…

      – Я гадаю, загалом населення Америки до весни зменшиться до мільйона шестисот тисяч – і то ще дуже милосердна оцінка. Від цієї цифри – хотів би сподіватися – наших буде мільйон.

      – Мільйон людей… – вражено промовив Стю. Він окинув оком розкидане, здебільшого покинуте місто Боулдер, яке тепер починало світлішати: сонце сходило над обрієм. – Просто уявити не можу. Це місто просто по швах тріщатиме.

      – У Боулдері вони не вмістяться. Я знаю, що коли йдеш порожнім центром міста і на Тейбл Месу,[63] то він здається гігантським, але ж не вмістяться. Ми матимемо влаштовувати ще колонії навколо. Ситуація тоді буде така: одна величезна спільнота – а решта країни на сході абсолютно порожня.

      – Чому ви вважаєте, що більшість буде з нами?

      – З

63

Table Mesa – район Боулдера у південній частині міста.