Відьмак. Сезон гроз. Анджей Сапковський

прикрим і страшним. Затаєні дурні, лінивці й ментальні соні обох статей, яким не було чого робити в школах магії. Проблема полягала в тому, що зазвичай були то нащадки осіб заможних або таких, що з інших причин вважалися корисними. Після того, як їх викидали з університету, треба було щось із тією проблемною молоддю робити. З хлопцями, виставленими з Бан Арду, проблем не було: потрапляли в дипломатію, чекали на них армія, флот та поліція, найтупішим залишалася політика. Магічні відходи в образі чарівної статі пристосувати до економіки було важче лише на перший погляд. Хоча й відсторонені від навчання, ті панянки встигли переступити пороги чародійського університету та скуштувати трохи магії. А вплив чародійок на володарів та всі сфери політичного й економічного життя був надто великим, аби панянок залишати в халепі. Витягували їх із тих проблем. Потрапляли вони до сфери справедливості. Ставали юристками.

      Захисниця закрила теку. А тоді відкрила її.

      – Я рекомендую визнати провину, – сказала. – Тоді ми можемо розраховувати на лагідніший вирок…

      – Визнати що? – перервав її відьмак.

      – Коли суд запитає, чи ти визнаєш, відповідай, що погоджуєшся. Визнання провини буде взято як пом’якшувальні обставини.

      – Тоді як ти маєш намір мене захищати?

      Пані адвокат закрила теку. Ніби кришку труни.

      – Ходімо. Суд чекає.

      Суд чекав. Бо із судової зали власне випроваджували попереднього делінквента. Не дуже, як помітив Ґеральт, радісного.

      На стіні висів засиджений мухами щит, на ньому виднівся герб Кераку – блакитний дельфін nageant[12]. Під гербом стояв суддівський стіл. Сиділо за ним три особи. Худорлявий писарчук. Збляклий підсудок. І пані суддя, статечна з вигляду й обличчя жіночка.

      Лавку праворуч від суддів займав трибунальський асесор, що виконував обов’язки звинувачення. Виглядав він поважно. Досить поважно, щоби не ризикувати зустрічатися з ним на темній вулиці.

      На протилежному ж боці, ліворуч від суддівського складу, стояла лавка для звинувачених. Місце, приписане йому.

      Далі пішло аж бігом.

      – Ґеральта, званого Ґеральтом із Рівії, за професією відьмака, звинувачено в зловживанні, у захопленні та привласненні коштів, що належать Короні. Діючи в змові з іншими особами, яких він корумпував, звинувачений завищував розмір виставлених за свої послуги рахунків із наміром привласнення тих надлишків. Це мало наслідок – втрати для скарбниці держави. Доказом є донос, notitia criminis[13], який звинувачення додало до документів. Донос той…

      Стомлений вираз обличчя та відсутній погляд судді виразно свідчили, що статечна жіночка перебуває думками десь-інде. І що турбують її цілком інші питання та проблеми: прання, діти, колір фіранок, сходження тіста для маковика та складки на дупі, що обіцяють подружню кризу. Відьмак покірно прийняв факт, що він менш важливий. Що з чимось таким він конкурувати не зможе.

      – Здійснений звинуваченим злочин, – продовжував обвинувач без тіні емоції, – не тільки руйнує країну, але й підважує й розбиває суспільний

12

Що пливе (фр.).

13

Сповіщення про злочин (лат.), юридична назва доносу.