Відьмак. Сезон гроз. Анджей Сапковський

– пирхнула.

      – Відьмак! Найманий убивця потвор! А мечі віддав! Відразу! Покірний, наче який молокосос!

      – Морквинку свою також би здав, якби наказали!

      – То накажемо йому! Га, дівулі? Нехай виймає з матні!

      – Погляньмо, які в тих відьмаків морквинки!

      – Досить, – гарикнула комендантка. – Щось розігралися ви, дірки! Гонсхореку, сюди, швидко! Гонсхореку!

      З приміщення поруч вигулькнув лисий і немолодий мосьпан у бурій опанчі та вовняному береті. Відразу як увійшов, розкашлявся, зняв берет і розпочав ним обмахуватися. Мовчки взяв обкручені ременями мечі, зробив Ґеральтові знак, аби він ішов слідом. Відьмак не зволікав. У мішанці газів, що наповнювали кордегардію, гази кишкові починали вже рішуче переважати.

      Приміщення, до якого вони увійшли, розділяли солідні залізні ґрати. Мосьпан в опанчі заскрипів у замку величезним ключем. Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами[6]. Відкрив обшарпаний реєстр, шкрябав у ньому поволі й довго, безперестанно кашляючи, ледь переводячи подих. Нарешті тицьнув Ґеральтові розписку.

      – Я так розумію, що мої мечі тут у безпеці? Під ключем і під охороною?

      Бурий мосьпан, важко дихаючи та сапаючи, зачинив ґрати, показав йому ключ. Ґеральта це не переконало. Кожні ґрати можна розкрити, а звукові ефекти флатуленції[7] пані стражниць могли заглушити спроби вторгнення. Утім, виходу не було. Треба було вирішити те, заради чого він прибув до Керака. І якнайшвидше полишити місто.

* * *

      Корчму, або ж – як називала її вивіска – австерію «Natura Rerum»[8] було розташовано в не дуже великому, але елегантному будинку з кедрового дерева з гострим дахом та високим комином. Фасад будинку оздоблював ґанок зі сходами, обставленими великими алое в дерев’яних піддонах. Із закладу линули кухонні запахи, головним чином м’яса, що запікалося на решітках. Запахи були настільки запаморочливими, що відьмакові «Natura Rerum» відразу здалася Едемом, садом насолоди, щасливим островом, затишком благословенних, що стікає молоком та медом.

      Швидко з’ясувалося, що Едем той – як і будь-який Едем – охороняється. Мав свого цербера, сторожа з вогняним мечем. Ґеральт мав нагоду побачити його в справі. Цербер, хлоп низький, але міцної статури, на його очах відігнав від саду худого юнака. Юнак протестував – кричав і жестикулював, що, схоже, цербера нервувало.

      – Тобі заборонено заходити, Муус. І ти добре про те знаєш. Тож іди геть. Не повторюватиму.

      Юнак відступив від сходів так швидко, аби уникнути поштовху. Був він, як зауважив Ґеральт, передчасно полисілий: рідке й довге біляве волосся починалося в нього тільки від тім’ячка, що взагалі-то справляло враження досить паскудне.

      – Та йохав я вас і ваші заборони! – крикнув юнак із безпечної відстані. – Не дуже й хотілося! Ви не одні-єдині, до конкурентів піду! Задаваки кляті! Парвеню! Щит золочений, а на халявах гівно! І воно мені стільки важить, як оте гівно! А гівно завжди гівном і залишиться!

      Ґеральт трохи занепокоївся.

6

Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами – серед досить відомої читачеві зброї автор згадує корди – бойові ножі з широким лезом та односторонньою заточкою (зокрема, від тієї назви походить слово «кортик») – та кортеласи (або інколи «корделанси», назву яких виводять від «великий ніж, корд») – короткі масивні шаблі, які часто застосовували під час абордажних боїв на морі.

7

…звукові ефекти флатуленції – флатуленція (від лат. flatus – «пердіж») – це надлишкове накопичення газів у кишечнику; інакше кажучи – метеоризм.

8

Природа речей (лат.).