Відьмак. Сезон гроз. Анджей Сапковський

– у більшості зайняті – було накрито скатертинами. Ґеральт не пам’ятав, коли він востаннє бачив у корчмі скатерки.

      Хоча було йому цікаво, він не роззирався, не бажаючи виглядати, наче простак та провінціал. Утім, швидкий погляд дозволив помітити обстановку скромну, але елегантну та витончену. Витонченою – хоча не завжди елегантною – була й публіка, у більшості, як він оцінив, купці та ремісники. Були капітани кораблів, засмаглі та бородаті. Не бракувало пістряво одягнених панів-шляхтичів. Пахло тут також добре й витончено: печеним м’ясом, часником, кмином і великими грошима.

      Він відчув на собі погляд. Коли за ним слідкували, його відьмачі відчуття сигналізували про це миттєво. Глянув кутиком ока та непомітно.

      Тією, що слідкувала, – також досить непомітно, так, що простому смертному було й не зауважити, – була молода жінка з лисячо-рудим волоссям. Вона вдавала, що повністю поглинута їжею – чимось, що смаковито виглядало й навіть звіддаля спокусливо пахло. Стиль та мова тіла не залишали сумнівів. Не для відьмака. Він готовий був закластися, що була вона чародійкою.

      Метр кахиканням висмикнув його з роздумів та раптової ностальгії.

      – Нині, – заявив урочисто й не без гордощів, – ми пропонуємо теляче гузко, тушковане в овочах із грибами та квасолею. Ягнячий кострець, печений із баклажанами. Свинячу грудинку в пиві, подану з глазурованими сливами. Печену лопатку вепра, подану з яблуками в желе. Качину грудку з пательні, подану з червоною капустою та журавлиною. Кальмарів, нашпигованих цикорієм, із білим соусом та з виноградом. Вудильника на решітці в сметанному соусі, поданого з тушкованими грушками. А також наші звичайні делікатеси: гусяче стегенце в білому вині з підбором фруктів, печених на пательні, та тюрбо в карамелізованих чорнилах каракатиці, поданих із раковими шийками.

      – Якщо любиш рибу, – біля столу невідомо коли і як з’явився Феб Равенга, – то я щиро рекомендую тюрбо. З уранішнього улову, зрозуміло. Гордість нашого шеф-кухаря.

      – Тоді тюрбо в чорнилах. – Відьмак ледь переборов у собі ірраціональне бажання замовити заразом кілька страв, усвідомлюючи, що це було б проявом поганого смаку. – Дякую за пораду. Уже став я відчувати муки вибору.

      – Яке вино, – запитав метр, – добрий пан бажає?

      – Прошу обрати щось відповідне. Я погано розуміюся на винах.

      – Мало хто це визнає, – усміхнувся Феб Равенга. – А геть небагато признаються. Не турбуйтеся, ми виберемо сорт і рік, пане відьмак. Не заважатиму, бажаю вам смачного.

      Утім, побажанню тому не судилося збутися. Ґеральт також не мав нагоди упевнитися, яке вино йому оберуть. Смак тюрбо в чорнилах каракатиці також мав того дня залишитися для нього загадкою.

      Рудоволоса жінка раптом облишила ігри в потаємність, знайшла його поглядом. Усміхнулася. Він не міг позбутися враження, що злостиво. Відчув тремтіння.

      – Відьмак, називаний Ґеральтом із Рівії?

      Запитання поставив один із трьох одягнених у чорне мосьпанів, які тихцем підійшли до столу.

      – Це я.

      – Іменем