Гра на пониження. За кулісами світової фінансової кризи. Майкл Льюїс

фондового ринку. Іще в початковій школі батько показав йому на останній газетній сторінці зведені таблиці цін на акції, а потім сказав, що фондовий ринок – це осередок шахраїв, якому ніколи не можна довіряти, тим паче вкладати туди гроші. Ця тема зачарувала Баррі. Іще з дитинства він хотів укласти цей світ чисел у логічні рамки. На дозвіллі він почав читати книжки про ринок. Дуже швидко він побачив, що немає жодної логіки в усіх цих таблицях, графіках, хвилях і нескінченних теревенях численних ринкових профі, яким доводилося розкручувати самих себе. Потім луснула бульбашка доткомів, і раптом увесь фондовий ринок втратив будь-який сенс. «Наприкінці дев’яностих я мало не почав асоціювати себе з інвестором, що використовує вартісний підхід. Бо вирішив, що, зрештою, коїться справжнє божевілля», – каже Баррі. Ця стратегія фінансового ринку була сформована протягом Великої депресії Бенджаміном Ґремом: «інвестування у вартість» означало безперервний пошук компаній, які були настільки немодними чи недооціненими, що їх можна було придбати за суму, меншу від ліквідної вартості. У своїй найпростішій формі інвестування у вартість відбувалося за конкретною формулою, але згодом воно набуло нових модифікацій – і одну з них використовував для керування своїми грошима Воррен Баффетт, учень Бенджаміна Ґрема та найвідоміший інвестор у вартість.

      Баррі вважав, що інвестування не можна звести до формули або ж знайти собі приклад для наслідування. Що більше він вивчав Баффетта, то більше переконувався, що його неможливо скопіювати. І справді, урок, отриманий від Баффетта, був таким: щоб досягти дивовижного успіху, треба бути навдивовижу особливим. «Якщо ви хочете стати великим інвестором, то треба все робити по-своєму, – каже Баррі. – У певний момент я збагнув, що Воррен Баффетт, попри те, що мав перевагу навчатися в Бена Ґрема, не копіював його, а пішов власним шляхом, керував грошима, як йому заманеться, за своїми власними правилами… Я також миттєво засвоїв ідею, що в жодній школі вас не навчать, як стати великим інвестором. Якби така школа існувала, вона була б найпопулярнішою у світі, а плата за навчання сягала б неймовірних розмірів. Тому, напевне, її не існує».

      Науку інвестування треба було опановувати самотужки, у свій власний спосіб. У Баррі не було реальних грошей, щоб робити інвестиції, і все одно він проніс свою пристрасть крізь старші класи, коледж і медичну школу. Він дістався до Стенфордської лікарні, не відвідавши жодного курсу з бухгалтерії чи фінансів, не кажучи вже про досвід роботи в якійсь фірмі з Уолл-стрит. Він мав приблизно $ 40 тис. готівкою, на противагу $ 145 тис. боргів за навчання. Попередні чотири роки він вправлявся в лікарняній практиці. І попри все, у нього знайшовся час на те, щоб стати неабияким фінансовим експертом. «Час – нестійка величина», – написав він якось недільного ранку 1999 року в електронному листі до одного зі своїх друзів:

      Вечір може пролетіти непомітно, а може розтягнутися на 5 годин. Як, напевно, і ви, я продуктивно