Асистент. Тесс Ґеррітсен

ФБР?

      – Не знав, що ми по різні боки барикад.

      – Я цього не казала.

      – Ви чітко даєте зрозуміти, що мене тут не має бути.

      – ФБР зазвичай не з’являється на наших місцях злочину. Я лише запитую, чим цей конкретний випадок привернув вашу увагу.

      – Ми отримали повідомлення від поліції Ньютона про вбивство в будинку Їґерів.

      Відповідь не була вичерпною. Цей чоловік надто багато замовчував, спонукаючи Ріццолі розпитати його. Приховування інформації було способом виявити силу, і Ріццолі зрозуміла, яку гру він веде.

      – Можу собі уявити, скільки рутинних повідомлень про злочини вам надходить, – сказала вона.

      – Так, багато.

      – Ви отримуєте інформацію про всі вбивства?

      – Так.

      – А оце? Воно чимось особливе?

      Він мовчки подивився на неї фірмовим поглядом, у якому годі було щось прочитати.

      – Я думаю, жертви пояснили б вам.

      Її гнів рвався на поверхню, як шматок деревини, який намагаються втримати під водою.

      – Тіло знайшли лише кілька годин тому, – сказала вона. – Вам тепер про вбивства повідомляють у режимі реального часу?

      Його губи ворухнулися, складаючись у щось схоже на посмішку.

      – Ми намагаємося бути в курсі, детективе, і були б вдячні за інформацію про те, як просувається розслідування. Результати аутопсії. Трасологічна експертиза. Усі заяви свідків…

      – Документів буде багато.

      – Я розумію.

      – І всі вони вам потрібні?

      – Так.

      – Є якась причина?

      – Хіба нас не повинно цікавити вбивство і викрадення? Ми хочемо бути в курсі цієї справи.

      Він здавався сильним і поважним, але це не зупинило Ріццолі: кидаючи йому виклик, вона підійшла ближче.

      – І коли ви розпочнете командувати?

      – Розслідування ведете ви. Я тут лише для того, щоб допомагати.

      – Навіть якщо я не бачу потреби в цьому?

      Він подивився на двох працівників моргу, які вийшли з лісу і завантажували у фургон ноші з рештками тіла.

      – Яка різниця, хто веде справу, якщо ми піймаємо вбивцю? – тихо запитав він.

      Вони дивилися, як фургон везе нещасне тіло на нові знущання, під безжальне світло зали для розтинів. Гебріел Дін своєю відповіддю разюче ясно нагадав їй, як мало значення мають питання субординації. Ґейл Їґер було однаково, хто піймає убивцю. Вона просила лише правосуддя, хай би хто став його посередником. Правосуддя – ото й усе, що Ріццолі їй завинила.

      Але вона відчувала і гнів, коли результати її важкої роботи привласнювалися колегами. Багато разів бачила, як чоловіки виходили вперед і зверхньо вимагали віддати їм справи, які вона розбудувала з нуля. Зараз вона такого дозволити не могла.

      – Я вдячна за пропозицію допомогти, – сказала зрештою, – але гадаю, що зараз у нас усе під контролем. Якщо ви будете нам потрібні, я повідомлю.

      Розвернулася й відійшла від нього.

      – Здається, ви не розумієте ситуацію, – сказав Дін. – Ми тепер в одній команді.

      – Не