Асистент. Тесс Ґеррітсен

працюєте на містера Вітні… Уже сім років?

      – Десь так.

      – Мабуть, ви пішли до нього, щойно школу закінчили.

      – Спочатку я мив автомобілі для процесій і прибирав у цій залі. Відповідав на дзвінки по вечорах, коли просили забрати тіло. Потім містер Вітні дозволив мені допомагати йому з підготовкою тіл. А тепер у нього вже роки беруть своє, і я тут роблю майже все.

      – Отже, у вас, мабуть, і ліцензія є?

      Джої помовчав.

      – Е-е-е, ну, взагалі-то ні. Якось руки не доходять подати заявку. Я просто допомагаю містеру Вітні.

      – Чому б не подати заявку? Це крок уперед у кар’єрі, хіба ні?

      – Моя робота подобається мені такою, як є.

      Він знову зосередився на місіс Обер. Її обличчя тепер укривав рожевий рум’янець. Джої взяв маленьку щіточку і став розподіляти коричневу фарбу по сивих волосинах брів. Його пальці рухалися обережно, майже пестливо. Більшість чоловіків такого віку з ентузіазмом кидалися у вир життя, а Джої Валентайн вирішив проводити дні в товаристві мертвих. Він дбайливо збирав тіла по лікарнях і будинках для літніх людей. Привозив до цієї чистої світлої зали. Обмивав і обтирав їх. Застосовував шампуні, креми й пудри, щоб створити ілюзію, що покійники живі.

      – Гарно, – прошепотів він, розтушовуючи рум’яна по щоках місіс Обер, – дуже гарно. Ти будеш прекрасна…

      – Отже, ви тут працюєте вже сім років? – запитав Корсак.

      – Я ж вам щойно сказав.

      – І так і не завдали собі клопоту отримати якісь… документи на підтвердження кваліфікації?

      – Чому ви знову про це запитуєте?

      – Річ у тім, що ви не отримали б ліцензію і знаєте про це, правда?

      Джої мовчки закляк на місці – він саме мав узяти помаду.

      – Старий містер Вітні знає про ваше кримінальне минуле? – запитав Корсак.

      Джої нарешті підвів голову.

      – Ви ж йому не казали?

      – Може, варто було. Зважаючи на те, що ви до смерті налякали ту бідну дівчину.

      – Мені було всього вісімнадцять. Я помилився…

      – Помилилися? Що, не в те вікно зазирнули? Не за тією дівчиною підглядали?

      – Ми разом до школи ходили! Ми були знайомі!

      – Отже, ви зазираєте у вікно лише до знайомих? А що ще ви робили такого, на чому вас не ловили?

      – Кажу вам, це була помилка!

      – Ви прокрадаєтеся до чужих будинків? Заходите до спалень? Може, цупите якусь дрібничку – гарненький бюстгальтер чи трусики?

      – Господи.

      Джої впустив помаду на підлогу і тепер дивився на неї. Вигляд він мав такий, наче його от-от знудить.

      – Знаєте, підглядачі не схильні зупиняться на цьому, – безжально вів далі Корсак. – Вони роблять інші погані речі.

      Джої підійшов до магнітофона і вимкнув музику. Запала тиша. Він стояв спиною до поліцейських і дивився у вікно на кладовище через дорогу.

      – Ви намагаєтеся зламати мені життя, – сказав він.

      – Ні, Джої. Ми просто намагаємося говорити відверто.

      – Містер Вітні не знає.

      – Він не повинен знати.

      – Бо